Глава 26

Велетень знову скрикнув божевільним голосом:

— ПОДАРУНОК! — і крапля зірвалася вниз.

Вардос побачив, як спочатку ця величезна пляма закрила собою весь простір, а потім обрушилася на нього. Те, що він відчув при зіткненні з нею, неможливо було передати. Здавалося, що його свідомість розділилася на сотні частин, і кожна збожеволіла по-своєму, а потім усі ці частини стали з'єднуватися воєдино. Вардос вив і кричав, сміявся й говорив щось, гриз і рвав свою невидиму плоть, і все це відбувалося в одну мить. Знову пролунав крик божевільного Бога:

— Іди-и-и-и! — і знову крижана хвиля змела Вардоса в небуття…

Вардос розплющив очі від того, що відчував непереборний гнів. Він зрозумів, що його тримають за комір одягу й кудись тягнуть. Праворуч чулися звуки пострілів і боротьби. Над собою Вардос почув обурений голос красера, який його переміг:

— Та що з вами таке? Не можете знищити паразита! Та не підходьте до нього так близько — він вас усіх заразить! Ідіоти! Все самому робити треба!

Ці слова ще більше розлютили Вардоса. Щелепа його скривилася, демонструючи перекошений оскал. Він різко смикнувся й миттєво підскочив. Він негучно гарчав і дивився на красера. Руки він стиснув у кулаки настільки сильно, що захрустіли суглоби. Красер завмер і, не повертаючись до нього, став неквапливо плескати в долоні й захопленим голосом говорити:

— Повірити не можу, що ти ще живий. Браво! Чудово! Ти найкращий з усіх, кого мені доводилося перемагати. Один мій удар неможливо пережити. Ти ж витримав два! Навіть підвищена регенерація, властива твоєму народу, не мала б тебе врятувати. Але… Твій дух дуже сильний. Я дякую тобі за ці емоції, однак у мене є справи, і я більше не можу витрачати на тебе час.

Сказавши це, красер атакував Вардоса, розвертаючись до нього обличчям, завдаючи ударів ногою та руками. Однак, якою б великою не була швидкість цих ударів, Вардос бачив їхній напрямок, немов кінцівки красера вже розміщувалися в потрібній точці. Він ухилявся й відбивав їх, немов це був тренувальний бій, а не смертельна сутичка. Останній удар у торс Вардос навмисно пропустив. Удар був найсильніший. Смертельний. Ламаючий усі кістки й відкидаючи ворога, немов іграшку. Однак Вардос лише зробив два кроки назад і зупинився, люто хриплячи зі спотвореним від гніву обличчям. Він хотів накинутися, розірвати красера на дрібні шматочки зубами, однак вичікував слушного моменту, щоб завдати нищівних ударів.

Оніктус Прар спочатку отетерів від того, що сталося. Він ударив цього вимазаного чорним липким пилом альманіфікарця, а здавалося, що кулак врізався в кам'яну брилу. Що сталося? Ще кілька миттєвостей тому він був мертвий. Оніктус збирався демонстративно викинути його у вікно, щоб усі бачили, наскільки красери сильний народ і з ними краще не жартувати. А тепер цей же переможений суперник стоїть перед ним непорушний. Удари Прара в принципі неможливо було блокувати. Подібне він зустрівав лише двічі. Перший раз — коли він бився зі штучно створеним організмом. І другий коли… Гримаса на обличчі Оніктуса змінилася з розгубленої знову на самовдоволену. Він глузливо сказав:

— Так ось значить, як ти грати вирішив. По-брудному. Я з тобою — чесний бій, а ти, значить, накачався хімією.

І Прар зробив спритний стрибок-перекид до своєї броні. Другий раз ухилялися від його ударів бійці, накачані «по вуха» хімією. Він з великими труднощами їх переміг, однак з того моменту завжди тримав сироватку з тимчасовою мутацією, що посилює силу й реакцію вдесятеро. Зараз був найкращий момент для її застосування, інакше бій можна програти. Оніктус дістав маленьку мензурку з червоною рідиною, стягнув захисний ковпачок і випив вміст.

Майже миттєво тіло Оніктуса почало зазнавати змін. М'язова маса зросла втричі. М'язи обтягнулися шкірою, розгладивши зморшки. Передні зуби скривилися й висунулися вперед, як і нижня щелепа. Він усміхнувся самовдоволеною усмішкою. Зробив кілька кроків уперед до меча Вардоса й одним ударом увігнав його в підлогу по саму рукоять. Потім зі смішком сказав зміненим грубим хрипким голосом:

— Ну що, тепер позмагаємося? Ти — хімікат без честі. Тепер я тебе розірву на дрібні шматки. Ти впав у моїх очах. Я з тобою чесно бився — своїми силами. А ти препаратів наївся… Це низько!

Але Прар і уявити собі не міг, ЩО сталося з Вардосом. Він і зобразити не міг, що над духом Вардоса в прямому сенсі простяглася длань божевільного Бога, обдарувавши кошмарною частинкою божественного божевілля, люті й… сили! Вардос зрозумів, що ось зараз саме час завдати нищівної поразки противнику! Вардос люто й здавлено прохрипів:

— Моя черга... БИТИ!

Слина краплею стекла по його підборіддю й не встигла впасти на підлогу, як він опинився біля Оніктуса. Той теж, скривившись від гніву, замахнувся своїми величезними ручищами. Але Вардос був швидшим. Набагато швидшим і сильнішим! Він, голосно гарчачи, підстрибнув, відштовхнувся від Прара правою ногою й зробив по одному удару лівою та правою рукою. Лівою рукою він вибив із ліктьового суглоба ліву руку Прара. Удар правою виявився ще сильнішим, і він пробив праву руку Прара в ділянці ліктя, роздрібнивши кісткові тканини й залишивши рвану рану. Руки Оніктуса безпорадно опустилися вниз. Опустився на шпагат і Вардос, знову завдавши по удару правою та лівою рукою, але вже по колінах Прара, роздробивши кістки. Ноги того неприродно зігнулися під вагою кремезного тіла.

Вардос неквапливо піднявся, повільно зводячи ноги разом. Прар почав несамовито кричати від жаху, відчаю й болю, безглуздо ворушачи безпорадно звислими руками. Вардос голосно загарчав, вивергаючи слину на Оніктуса, а потім різко, з несамовитою силою, штовхнув покалічене тіло Прара в ділянку трохи нижче грудей. Той перекотився через себе й вліпився в стіну, повільно по ній сповзаючи вже без свідомості.

Вардос залишився задоволений тим, що зробив. Він злобно усміхнувся, оглядаючи тіло Прара, що стікало кров'ю. Проклятий прибулець отримав те, на що заслужив! А тепер час знайти їхнього Оракула! І врятувати Кісею! О Кісея — прекрасна Богиня з іншої планети! Вардос дуже сильно її забажав у цей момент.