Глава 22

— Хребет? — здивувався Вардос, забуваючи про незручне відчуття, навіяне начальником. Толеро кивнув і відповів:

— Так. Уяви собі. Хребти в них були варварськи вилучені з тіла. Але це ще не все. Під кінець цього ж сегмента було зафіксовано самогубство. Самогубець залишив по собі листа. У листі він говорив про те, що бачив монстра, який убив тих трьох. І цей монстр відклав у ньому личинки, і вони бажають прорости в ньому. І знаєш, як він побачив цього монстра? Цей самогубець стежив за однією з жертв із метою нападу та пограбування. А знаєш, чому з метою пограбування? Тому що цей самогубець — прибулець із банди, що називає себе «Новий Світанок». Але найцікавіше, що прибулець — Красер!

Вардос не міг повірити своїм вухам. Красери — колишні слуги Енерів. Ці дві раси жили в одній сонячній системі на різних планетах, що обертаються на одній орбіті навколо одного світила. Енери були більш розвиненою расою й підкорили Красерів. Останні довгі століття були слугами Енерів, поки не стався переворот, під час якого Красери використали технології господарів проти них самих же. Після почалася жорстока війна, в ході якої Енери здобули перемогу, остаточно поневоливши Красерів. А тих, хто не захотів примиритися з волею Енерів, чекало вигнання із сонячної системи. Тисячі й тисячі втекли з рідної планети, перетворившись після на піратів і бандитів. Свого часу Місто Смарагдової Спіралі прихистило багато Красерів. В Альманіфікарту вони були на нейтральній зоні, й Енери не могли застосовувати до них заходів вигнання. І ось яка плата. Вони організували тут злочинний союз і займалися всілякого роду криміналом!

«Ну що сказати? Прибульці, одним словом!» — кожного разу, як Вардос чув про те, що прибулець ставав на стежку, що вела його на саме дно моральних принципів, він дивувався і водночас знову переконувався в їхній аморальності. Толеро, немов читаючи думки Вардоса, сказав:

— Я здивований не менше за тебе. Стільки Д.І.С. вони існували мирно з нами в нашому місті. А виявляється, весь цей час займалися злочинною діяльністю… Жахливо. Але це ще не все! У другий сегмент після нашого розлучення стали надходити заяви про зникнення громадян. А на початку сьогоднішнього сегмента стало відомо, що група Красерів із п'ятдесяти осіб, що називають себе «Діти Оракула», здійснила збройне захоплення двох поверхів однієї з робочих будівель, з вимогою космічного судна, здатного транспортувати їх за межі Альманіфікарту. До того ж вони взяли заручників у кількості не менше п'ятдесяти альманіфікарців та гостей народу. Зараз вони ведуть перестрілку з силами комісаріату й стратили трьох заручників, розстрілявши та викинувши їх з вікна.

Лодії наближали Вардоса до будівлі, захопленої інопланетними агресорами. Але його турбували дві речі. Перша — як він тепер виглядатиме у відділі. І друга — це образ Кісеї. З моменту пробудження він відганяв його від себе. Нахабна, божевільна чужопланетянка з очевидним підвищеним потягом до інтимної близькості. Він усе це розумів, проте… Раніше усвідомлення близькості викликало відторгнення в ньому. Але чомусь із нею сталося все навпаки. Усі ці недоліки вабили Вардоса. Він усіляко намагався боротися з фантазіями, які виростали в його свідомості, подібно до хмар.

З роздумів Вардоса вирвав крик Толеро:

— Пригнись! — Вардос машинально нагнувся. Тієї ж миті в борт лодії зі дзвоном і свистом рикошету влучили заряди зі зброї Красерів. Красери були одними з представників технологічно відсталих цивілізацій. Їхня зброя була також примітивною. Вона була сконструйована таким чином, щоб відправляти в бік свого противника круглі або загострені шматки металу за допомогою вибуху займистих сумішей усередині знаряддя. І все це супроводжувалося або сухим тріском, або гуркотом. Вардоса трохи протверезила близька небезпека. Почулася ще одна суха черга красерівської зброї, яка відбилася металевим дзвоном зарядів об борт найближчої лодії. У лодії засвітилася сфера, демонструючи обличчя начальника Кірпа. Воно було, як завжди, незадоволене, і тон його голосу підтверджував це враження:

— Наказую всім співробітникам тримати кругову оборону навколо будівлі й чекати подальших вказівок! Жоден із Красерів не повинен постраждати. Цей наказ поставлений переді мною керівництвом вище, тому будь-яка помилка або самодіяльність буде суворо покарана! Головним операції призначаю свого заступника — Евдіка Сантору. Кінець зв'язку!

Вардос був шокований наказом. Інопланетяни тримають у заручниках його співвітчизників. Лякають і вбивають, а вони повинні просто тримати кругову оборону й обходитися з цими мерзотниками як із високопоставленими послами. Він відчував наростаючий гнів. Толеро кинув погляд на Вардоса. Він був абсолютно спокійний, відзначив Вардос, хоча вголос вимовив гнівну промову:

— От якби наш начальничок опинився одним із заручників! Який би він тоді наказ віддав? Як можна бути таким… мерзенним!

Вардос кивнув у відповідь на це. Він відчув, як лодія перебудовується і, розташовуючись у ряд з іншими, починає описувати широкий оберт навколо будівлі. Зі сторони будівлі почулися злісні гарчачі крики Красерів. Вардос трохи виглянув з-за борту. Він побачив, як в одному з розбитих вікон стояв масивний Красер зі шкірою оранжевого кольору у блискучій сталевій углуватій броні свого народу. У правій руці він стискав свою примітивну стрілецьку зброю зеленого кольору з довгим чорним стовбуром. У лівій він тримав за комір зігнуту й тремтячу зовсім юну дівчину. Красер знову щось запитально викрикнув, трясучи заручницю. Реакції не було. Він ще трохи почекав, повільно моргаючи одним великим блакитним оком. Потім загарчав. Ударив заручницю об віконний отвір і викинув, немов непотрібну ганчірку, у вікно. Дівчина жалібно закричала, панічно розмахуючи руками й ногами. Але Красер припинив її страх перед висотою, пославши їй навздогін довгу чергу зі своєї зброї, що випльовувала червоно-оранжеві язики полум'я. Смертоносний розпечений метал наздогнав тіло нещасної, і вона, замовкнувши, летіла вниз, немов зламана лялька.