Глава 21

Вардос знову розриває обшивку корабля й починає свій рух до планети. Він помічає, що не один у своєму бажанні. Таких, як він – потворних чудовиськ, – тьма-тьмуща, і всі вони так само прямують до планети. Але до планети летіло щось іще, щось, що вразило Вардоса навіть у його новому мерзенному вигляді. До планети летіла величезна, жахливо спотворена голова альманіфікарця, що клацала велетенськими щелепами — саме на це перетворився Поглинач. Вардос побачив, як ця голова, майже планетарних розмірів, широко розкривши свою пащу, вгризлася в планету й почала методично працювати щелепами. А з того місця, де мала бути потилиця, через рвану рану вилітали роздроблені на дрібні камінці шматки, відкушені від планети. Вардос, спостерігаючи цю картину, відчув ще більший голод. І коли він, немов астероїд, врізався в будинок в одному з міст, то з неймовірним задоволенням і насолодою став пожирати жінок, літніх людей та дітей. Як же солодко вони кричали в передсмертних муках...

                                                                              * * *

Вардос із хрипким криком прокинувся. Знову кошмар про ті часи, коли Поглинач перетворив майже всіх жителів Альманіфікарту на ненаситних чудовиськ. І нехай це було з метою захисту цілого світу, але Боже милостивий! Ціла цивілізація була знищена менш ніж за пів години. Усі тисячоліття історії цієї культури зникли, стерлися з лиця Всесвіту. Від планети залишилася лише астероїдна хмара, за якою не можна було й сказати, що ще кілька годин тому вона була оплотом бурхливого життя. Пізніше вчені детально проаналізували катастрофу й дійшли однозначного висновку, що невідома цивілізація сама була винуватцем трагедії. Саме вона своїми діями спричинила порушення тканини світобудови й навмисно проникла цілою планетою в утворений розрив. Дії Поглинача були повністю виправдані й схвалені. Саме після цього жахливого випадку Вардос і зненавидів Поглинач та прибульців. Це вони зробили з нього на короткий проміжок часу мерзенну істоту з кошмарного сну, яка вбивала життя.

Вардос довгий час після цього не міг доторкнутися до їжі. Він настільки виснажився, що лікарі побоювалися смертельного наслідку. Батько його тоді пригрозив: якщо син не їстиме, то знову перетвориться на монстра. Вардос дуже цього злякався й почав потроху харчуватися. І коли жував кристали, йому все здавалося, що це тріщать кістки вбитих ним жертв. Це враження не минуло й донині. Іноді, коли він замислювався під час їжі, виникали асоціації з хрусткими кістками. Але зараз він навчився з цим боротися. У юності йому це важко давалося...

Вардос протер очі. Таклік, усе ще сплячий, охоплений впливом антигравітону, парив у просторі поруч із ним. Вардос взяв його в руки, вимкнув антигравітон, нагнітач анабіозного сну і став на ноги. Скільки ж вони проспали? Сфера показувала три сегменти часу оберту спіралі. Це багато. Але скільки сил він набрався! Немов заново народився, хоч і сон поганий наснився. Вардос почувався чудово. Він відчував, як сила вирує в ньому, відгукуючись тремтінням у м'язах. Прокинувся і Таклік. Він ще не зовсім оговтався від сну, але став клацати дзьобом – ознака того, що він голодний.

Вардос вийшов із кімнати сну і оторопів. По головній кімнаті в просторі переміщалася сила-силенна маленьких інформаційних сфер, мигаючи зеленими та червоними вогнями. Зелені вогні – це до нього приходили, червоні вогні – йому прийшли листи. Вардос скривився й одним рухом руки прибрав сфери з огляду, зберігши їх у пам'ять житла. Це все явно були репортери зі своїми питаннями. Немає бажання нічого переглядати чи відповідати. Потім голосом знову розкрив вікно. Яскраве, чарівне світло увірвалося до приміщення. Вардос виглянув у передпокій – двері вже полагодили, і вони були на своєму місці, а не осколками на підлозі. Служба технічної підтримки та забезпечення мешканців стала краще працювати. Минулого разу, коли він сам виламав двері, їх лагодили не менше семи сегментів оберту.

Таклік став голосніше клацати дзьобом. Вардос дістав із камери охолодження жменю ще рухливих комах та їхніх личинок, які ледь чутно пищали. Це були улюблені ласощі Такліка, і він з апетитом накинувся на нещасних комах у мисці. Вардос зробив зарядку – бойове тренування основних наступальних та оборонних рухів. Після прийняв душ і з'їв кілька чорних кристалів. Після цього він відчув себе ще сильнішим. Саме час збиратися до комісаріату. От вже цікаво, як там справи? Начальник, напевно, весь знервувався за ці три сегменти, що його не було на робочому місці. Та як тепер його зустрінуть? Тепер він знаменитість і герой! Явно іншими очима дивитимуться на нього.

Натхненний такими думками, Вардос вирішив одягнути зелене святкове, але строге вбрання. Стрічок на ньому було не так багато, проте вони були багатокольорові й розвівалися красивими рівномірними хвилями. Він прикріпив свій Ем, і тут йому спала думка про те, щоб одягнути церемоніальний меч. Якщо в нього захочуть взяти інтерв'ю, а в нього, можливо, виявиться вільний час – він дозволить із собою поспілкуватися, і меч буде дуже доречним. Усміхнувшись такій ідеї, Вардос прикріпив меч із правого боку пояса – не бойова позиція для зброї, – поцілував радісно пищачого Такліка і, немов закоханий юнак із широкою усмішкою, покинув своє житло.

Він зупинився на літальній площадці, і ладья одразу підлетіла до нього. Він не поспішаючи занурився в неї й попрямував до комісаріату на середній швидкості – хотів розтягнути цей момент, коли він з'явиться, і всі ахнуть. Ладья зупинилася на льотній площадці біля невисокої, але широкої будівлі з углуватим зрізаним дахом – це і був комісаріат. Вардос покинув ладью і не поспішаючи попрямував до дверей будівлі. Навколо помічалася якась метушня. Співробітники спеціальних бригад і прості комісари бігом переміщалися по льотній площадці. Вардосу здалися ці маневри схожими на підготовку до параду. Але на честь чого парад? Може, на його честь?