Глава 20

Кісея запнулася й стала відповідати зі зростаючим обуренням:

– Ні... І що значить «так званим»? Я витратила на пошуки тебе стільки часу й сил, що заслуговую, щоб мене вислухали повністю. І як взагалі ти можеш так спокійно реагувати на все, що я розповіла тобі? Моя Богиня повідала навіть про вашого Бога й про те, чому ваш світ такий, а ти сидиш з таким обличчям, немов тобі розповіли про приготування їжі!

Питання Бога й світобудови були священні для Вардоса. Він був консервативний у цьому питанні й не любив, коли починали висловлювати різні нові ідеї з цього приводу, особливо якщо цим займалися всілякі там чужопланетянки. Він з легкою зневагою відповів:

– По правді кажучи, я не зобов'язаний брати на віру кожне твоє слово, якщо на те пішло. Я погодився вислухати твою розповідь, яка стосувалася передбачення, й усе. А от щодо Бога й світобудови я попросив би тебе сюди не втручатися. У нас є свої версії, які були передані через жерців самим Богом про те, як усе було й чому. І ні про які війни чи божевілля Бога не було там ні слова. А спіраль наша розкололася на три частини через те, що якісь нахабні прибульці захотіли проникнути під матерію творення й зіткнулися з нами. І після того самим Богом був створений Поглинач, щоб уникнути подібних ситуацій. От так! А тепер, я думаю, ми закінчили. Я вислухав слова передбачення: обранець закладе меч у піхви, коли з'явиться Бог. Я все зрозумів і запам'ятав. Тепер я хочу залишитися один!

Кісея різко підвелася й, змірявши презирливим поглядом Вардоса, відповіла тоном, сповненим зневаги: – У моїх видіннях ти був гордий, сильний, красивий і благородний. У видіннях у тебе було просторе, яскраве житло. У моїх видіннях ти вражав ворожі кораблі й рятував невинних. Ти був немов стіна між всепоглинаючим мороком зла й рештою світу. У моїх видіннях ти був героєм, і ми були з тобою коханцями! А насправді ти схожий на непотрібну купу м'язів, що живе в темній норі! Ти абсолютно не схожий на обранця!

Вардос нахилив голову набік і, насмішкувато піднявши брови, парирував цю неприємну для себе тираду:

– Повір мені, ти теж не схожа на Жрицю-провидицю живої Богині. Твоя поведінка й манера спілкування більше схожі на... Очі Кісеї знову спалахнули золотим гнівним полум'ям, оскільки вона здогадалася, з ким він хоче її порівняти, й вона скрикнула:

– На кого схожа? Ану скажи! Вардос трохи забарився з відповіддю й, розтягуючи склади, промовив:

– На чужопланетянку.

Кісея верескнула від гніву, розчарована недостойною поведінкою того, заради кого був пройдений такий довгий і складний шлях. Вона різко розвернулася й, відкарбовуючи підборами швидкі кроки, покинула апартаменти. Вардос із полегшенням видихнув і усміхнувся. Весь цей час посеред кімнати тривав виступ театру образів. Божевільний сегмент часу. Вардос голосом вимкнув голообраз театру й глянув на свого улюбленця. Таклік так заснув із розкритим дзьобом, що навіть не помітив відходу нахабної гості. Вардос розумів, що слід відправити запит у службу технічного обслуговування, щоб полагодили двері, однак сил не було зовсім. Він ніжно підняв сопучого Такліка й поніс на руках із собою в кімнату сну. Нарешті сон! Благословенний анабіозний сон. Істинна благодать Божа!

                                                                         * * *

...Вардос знову був молодий. Він із сім'єю був на березі такого великого водоймища, що протилежного берега не було видно. Молочного кольору вода була спокійна і, немов дзеркало, блякло відбивала мирно пливучі хмари, небо та Поглинача. Вардос із сім'єю щойно прибули на відпочинок, і він, подолавши густу поросль напівпрозорих рослин, видерся на невисоку смарагдову скелю, вигнуту в бік берега, немов ріг величезної тварини. Він дістався її краю, спотикаючись і балансуючи. На березі серед дерев метушилися батьки зі своїми друзями, готуючись до відпочинку. Вардос гукнув батька. Той обернувся, і Вардос, помахавши йому рукою, розбігся й стрибнув у воду, перекинувшись через себе. Таким чином він показав батькові та Лайрі – доньці друзів своїх батьків – наскільки він спритний.

Він виринув майже біля самого берега. Батько сказав, що він уже не маленький таким займатися. Мати хвилювалася, щоб він не забився. А Лайра була захоплена стрибком. Вардос залишився задоволений своїм трюком і став придумувати, що б ще таке утнути, щоб справити враження. Вардос стояв по пояс у воді й, усміхаючись, дивився на Лайру.

Несподівано над лісом пролунав оглушливий рев сирени, що гуркотом прокотився в просторі. Вардос злякався й пригнувся. У гучномовцях став чутний голос керуючого сектором Донеля міста Альманіфікарту. Він віщав, щоб громадяни терміново шукали укриття, оскільки матерію підпростору було прорвано й є загроза зіткнення з населеною планетою. Лайра закричала й кинулася до свого батька. А потім пролунав гуркіт, що оглушив Вардоса. Він побачив, як мати, приголомшена звуковою хвилею, повалилася на пісок. Її підхопив і обійняв батько. Над головою, затуляючи собою небо, з'явився величезний крейсер, що піднімався до висі з моторошним ревом двигунів.

Вардос стежив за ним із широко розкритими очима. І коли крейсер став розміром з лодію, саме небо розірвалося з черговим жахливим тріском, немов стара тканина. Вардос побачив космос. Він побачив далеке блакитне світило й міріади холодних зірок. Відчув пронизливий холод, яким віяло від нескінченних вселенських глибин. А потім він побачив круглу планету, охоплену яскравою павутиною вогнів і безліччю різнокольорових лампочок – міст на її поверхні. І ця планета стрімко наближалася, збільшуючись у розмірах просто на очах. Вардос бачив, як зі сторони планети в їхній бік полетіли яскраві червоні промені, ракети й неймовірних розмірів бойові кораблі.