Глава 19

На останньому слові в Кісеї лукаво блиснули очі, й вона сказала:

— От так-то краще. Отже, почнемо знайомство – я Кісея Наріль, мешканка Священного Кільця Істинної Живої Богині Ісильтар. Наш світ багато в чому схожий з вашим. Ми навіть зовні дуже схожі. Тільки наша Богиня жива-здорова, і в святкові дні її може побачити будь-хто охочий. А небагато щасливців можуть навіть поспілкуватися з нею. От одним з тих, кому випала така рідкісна удача, була я. Я працювала... в консультаційному центрі чоловічих проблем, старанно молилася Богині й спокійно жила своїм життям, поки в один прекрасний день мені не прийшов лист від Верховного Духовенства, що я удостоєна честі вести діалог з Богинею. Уявляєш? Хто я, а тут розмова з Богинею! Що її питати? Як себе поводити? Адже це не Верховний Отець і не Старша Монахиня. Це Жива Богиня! Кхе-кхе... У тебе є щось попити? Зовсім у горлі пересохло. Так щоразу відбувається, коли захисниця прокидається в мені.

Вардос зітхнув. Він відклав меч і пройшов повз Кісею в бік кімнати їжі, спіткнувшись об Такліка, який заснув біля її ніг і миттєво клюнув Вардоса у відповідь. Коли він проходив повз, то помітив, що Кісея нахабно розглядає його з лукавою усмішкою. Він приніс їй сферичний келих з білою рідиною. Вона відпила маленький ковток і відставила келих убік. Вардос зрозумів, що вона навмисне змусила його переміщатися, щоб спостерігати за ним у якихось своїх лихих цілях. Він сів у крісло незграбно напівбоком, щоб його було видно не всього, і з недовірою в голосі сказав:

— Ти навмисне послала мене принести тобі води, щоб розглядати мене! Як для служительки Богині ти поводишся занадто розкуто!

Кісея хмикнула, усміхаючись, і відповіла:

— Подивилася б я, як би ти себе поводив, якби в тебе не було партнера стільки часу, скільки в мене. Вардос байдуже відповів:

— Моя кімната сенсу пустує вже десятий Д.І.С. Кісея навіть трохи підвелася від здивування й сказала: — Що, правда? Як ти справляєшся? Вардос так само лаконічно відповів:

— Мені допомагає робота. Ну, продовжуй!

Кісея кивнула, намагаючись надати серйозного виразу своєму обличчю, й продовжила:

— Так отже, прибула я до Церкви Істинної Живої. Там мене зустрів Верховний Отець, і ми стали підніматися сходами. Дуже високими сходами. Знаєш взагалі, які в нас церкви зі сходами? Навіть не уявляєш собі. У нас сходи вищі за ваші будинки. От як! І, значить, ми йшли, йшли. Зупинялися, щоб перепочити. Верховний Отець виявився таким милим. Він спілкувався зі мною, немов я його донька, й ділився під час привалів своєю церковною їжею зі мною. А знаєш, чому ділився? Ні? Тому що я настільки хвилювалася через зустріч з Богинею, що забула не тільки їжу, а й взуття вдягти. Ха-ха-ха... — і Кісея залилася задерикуватим сміхом, очевидно намагаючись змусити Вардоса приєднатися до неї в цьому приємному занятті.

Вардос же сидів нерухомий, як камінь, у своїй незручній позі й чекав, коли завершиться безглузда розповідь цієї набридливої чужопланетянки, і він зможе піти в анабіозний сон. Кісея помітила, що він дивиться в одну точку, й, переставши сміятися, сказала:

— Я бачу, ти зовсім без сил уже. Може, мені пізніше прийти й продовжити? Ця пропозиція жахнула Вардоса. Він скрикнув:

— Ні! Продовжуй зараз, будь ласка. Це повинно закінчитися в цьому часовому сегменті!

Кісея продовжила:

— Значить, піднялися ми цими сходами – а там двері. Величезні-превеличезні такі двері. Ти таких ніколи не бачив. Дуже великі такі двері, загалом. Верховний Отець відчинив замок своїм красивим ключем і відчинив їх трохи. Я увійшла й потрапила в обитель самої Богині. Уявляєш, як це було? Я навіть не можу описати, як це все було. За дверима була не кімната, а цілий світ. Розумієш – цілий світ був особистими апартаментами для Богині. І цей світ відрізнявся від нашого. Я не можу тобі його описати. Просто зовсім інший світ. Так от, я зайшла й остовпіла вся від побаченого. А назустріч мені йде надзвичайної краси дівчина. Підходить і бере мене за руки й каже голосом, який по всьому цьому світу лунає: "От ти й прийшла, мила Кісеє. Я чекала на тебе. Довго чекала, й ось нарешті твоя свідомість переродилася так, як слід. Ти повинна виконати для мене одне доручення. Згодна?".

Як думаєш, я могла не погодитися з Богинею? Я ствердно кивнула головою. Вона усміхається й продовжує: "Ти повинна вирушити у світ зруйнованої спіралі, світ Альманіфікарту, знайти обранця й попередити його. Скажи йому, що в той день, коли з'явиться його Бог, він повинен сховати клинок у піхви. Інакше всіх поглине жовто-червоне полум'я!". Але найнезвичайніше й найтаємничіше в цьому всьому – на цьому місці Кісея понизила голос – це те, що дівчина-Богиня, яка спілкувалася зі мною, й щось величезне, що витає в цьому світі, – одне й те саме! Я такого навіть уявити собі не могла. Коли вона почала зі мною говорити, я помітила за її спиною якісь неясні рухи. Чогось великого. Ні, навіть величезного. Але спочатку не надала цьому значення. Але потім я вмить зрозуміла, що дівчина й це щось – одне й те саме! Не знаю як, але я знала, що вони – єдине ціле. І ще я зрозуміла, що це щось дивиться на нас. На мене! І це було дуже лячно. Адже Богиню всі бачили як цю красиву дівчину, але те, що вона одночасно – це щось величезне в іншому світі, я ніколи не могла собі цього уявити. От так-то!

І Кісея замовкла, кидаючи багатозначні погляди на Вардоса. Однак той байдужим голосом промовив:

— Це значить усе? Я повинен скласти свій меч у піхви? — Вардос демонстративно на витягнутих руках з плескотом вклав меч у піхви й штучним урочистим голосом сказав: