Глава 18

Вона зняла зі стіни церемоніальний родовий меч Вардоса й, діставши з піхов, спритно зробила кілька змахів, розсікаючи простір зі свистом. Цей меч передавався, згідно з родинною легендою, від батька до сина й сягав своїм корінням тих далеких часів, коли в Місті Смарагдової Спіралі всім керувала магія, а не наука. Якщо бути точнішим, то меч належав якраз до того рубіжного часу, коли наука починала займати домінантне місце в житті суспільства, а магія відходила в небуття. Клинок мав вигнуте довге лезо, що розширювалося на вістрі. Викуваний він був з рідкісного синього металу. Вардос, однак, не вірив, що меч настільки давній. Він наводив неодноразово відомості про зброю того часу, однак таких клинків тоді не виготовляли. Скоріш за все, цей меч десь придбав дід Вардоса ще в молодості, а потім вигадав легенду для батька, яку той переказав Вардосу.

Незнайомка Кісея тим часом вклала знову меч у піхви й недбало кинула його на крісло, в якому сидів Вардос, і попрямувала в бік кімнати сенсу, все так само не замовкаючи:

— Ага, ось і знаменита кімната сенсу. Цікаво, як вона в тебе влаштована? Я чула багато історій про те, як альманіфікарці облаштовують її для своїх коханих. Хто з вас її облаштовував? Ти чи вона? А ні, не кажи, я сама вгадаю.

Вона увійшла до кімнати сенсу, увімкнувши там світло голосовою командою, і стала з цікавістю її розглядати. Таклік, видаючи задоволений писк, поплентався, шкандибаючи до незнайомки. Та, засміявшись знову, погладила його й продовжила огляд, торкаючись до елементів інтер'єру в кімнати. Вардос весь цей час стояв застиглий з широко розкритими очима, спостерігаючи це явище чужопланетної гості. Він думав, що до її появи сегменти часу були насичені шаленими й незвичайними подіями. Однак те, що відбувалося зараз, виходило за всякі рамки нормального сприйняття дійсності. І все здавалося нереальним. Нереальнішим навіть ніж перестрілка з кораблем годеоновців. І все тому, що ті події він очікував. А цей миттєво утворений хаос ніяк передбачити було неможливо.

У театрі образів з появою Кісеї, наче на замовлення, стала грати писклява пронизлива мелодія. Сама Кісея майже не перестаючи дзвінко щебетала, так що Вардос майже нічого не чув. Ще й Таклік, як збожеволів, – пищав і пищав, ходячи по п'ятах за Кісеєю. А та, немов нічого цього не помічала, все говорила й говорила. І весь звуковий хаос, що оточував її, здавався звичайним середовищем її існування. Однак Вардосу потрібен був спокій. Він не витримав цієї дратівливої какофонії звуків і стрімкими кроками попрямував до Кісеї з упевненим бажанням вивести цю божевільну зі своїх апартаментів.

Коли він наблизився до неї, що виходила з кімнати сенсу, вона весело усміхнулася, лукаво здригнувши правою бровою, не поспішаючи провела рукою по розвинених м'язах Вардоса й сказала:

— А ти більший і розвиненіший, ніж мені здавалося. Такі м'язи – просто замилування. Я у своєму світі за основною спеціальністю... чоловічий консультант. І можу впевнено заявити, що ти розвинений чудово для свого віку та зросту! А де твоя кімната їжі?

Вардоса ці слова й жест чужопланетянки розлютили. Він гаркнув:

— З мене досить! Схопив її під лікоть і, перш ніж вона встигла заперечити, потягнув до виходу. До того ж він згадав, де вже бачив цю особу – на лодії з репортерами, від яких він намагався сховатися. Можливо, вона репортерка з іншої планети, тому так усе уважно оглядала. Поки він насильно випроваджував Кісею з житла, однією рукою притримуючи тканину, щоб не спала з стегон, на нього напав Таклік, клюючи в ноги, видаючи невдоволений писк. Раніше він так робив, коли виникали розбіжності у Вардоса й Кайрис. А під стать усій цій безглуздій сцені, в театрі форм, який Вардос так і не зупинив, почала грати наростаюча мелодія з грізними нотками.

Вардос майже виштовхнув Кісею з приміщення й рухом руки відновив вхідні двері. Біля його ніг стояв Таклік, голосно сопучи, який ще раз, але не так сильно клюнув у ногу. Вардос подивився на улюбленця, розвів руками й запитав, немов той міг відповісти:

— Що? Чого ти мене клюєш? Це не Кайрис, Таклік. Ти що, зовсім старий став? Захищаєш якусь божевільну чужопланетянку? — Таклік у відповідь тільки сопів і моргав жовтими очима.

Вхідні двері, немов бажаючи взяти участь у ситуації, що склалася, стали деформуватися дивним чином і здуватися. Потім дзвінко тріснули й розпалися на дрібні та великі осколки. До апартаментів знову проникла Кісея. Цього разу від настирливої балакухи не залишилося й сліду. Вона парила над підлогою. Її руки були охоплені жовтою аурою, що випромінювала жар, обличчя спотворене гримасою гніву, а очі горіли розпеченим золотом. Голос її так само змінився. Він став грубішим і глибшим. Вона сказала так, немов грім пролунав у приміщенні:

— Як ти посмів! Як ти посмів вигнати Жрицю Істинної Живої Богині Ісильтар?!

Відповідати Вардос не став. Він спритно підхопив Такліка однією рукою й, усе ще притримуючи матерію, зробей спритний кувирок назад, до крісла, на якому лежав клинок. Пищачого Такліка він засунув під крісло, і звільненою рукою вихопив меч з піхов. І метнувся до стіни, щоб сховатися з поля зору жахливої незнайомки. Щось відбувалося недобре. Мабуть, сам простір навколо нього збожеволів. Або злі обставини хочуть звести з розуму його самого. Коли ж він уже відпочине? Сил немає взагалі. Навіть меч, який завжди був невагомий, зараз здається важким. І як взагалі це безглуздо, майже оголеним, ховатися з клинком напоготові від збожеволілої чужопланетянки у себе вдома. Може, він марить?

Вардос крикнув, звертаючись до непроханої гості: