Глава 17

Сумно зітхнувши кілька разів. Але потім усміхнувся й, ткнувши пальцем у голообраз Кайрис, промовив:

— Ну що? Не дивилася ще новини, моя мила? Бачила, які милі й добрі прибульці? А бачила, як я з ними розправився? Так розправився, що іншим тепер не кортітиме влаштовувати свої інтриги в моєму місті! Уявляю, як ти тепер дивитимешся на свого миленького інопланетянина! — і після цих слів засміявся й додав:

— Я б точно дивився як на нікчемність… Хоча я й так дивлюся на нього подібним чином.

І Вардос знову засміявся. Варто було переодягатися. Він мав у своєму розпорядженні роздягальню-автомат, але любив іноді сам знімати з себе одяг, хоча це було завдання не з легких. Безліч потайних магнітних ґудзиків і застібок слід було подолати, перш ніж стягнути з себе вбрання. Але незабаром Вардос звільнився від пут одягу й оголений попрямував до кімнати для гігієни. Антигравітон підняв його над підлогою, і холодна біла вода, як він любив, стала омивати його мускулисте розвинене тіло трьома бульбами. Холодний душ після такого шаленого дня був просто райською насолодою.

Вардос відштовхнувся ногою від стіни й став обертатися в просторі, сміючись. А водяні бульбашки збивалися з ритму й починали омивати його в не призначених місцях або навіть починали омивати стіни кімнати гігієни. Вардоса часто забавляв збій цієї елементарної програми. Ще, коли в нього був зовсім гарний настрій, він відключав антигравітон і намагався ухилятися від водяних бульб, як від нападників-суперників. А бульбашки наполегливо намагалися омити його тіло, наштовхуючись одна на одну або на стіни. Це забавляло Вардоса, проте часом і вганяло в стан хворобливої ностальгії, оскільки подібні жарти з побутовими приладами він показував і Кайрис. Як же вона тоді сміялася з цього… А Таклік спав посеред головної кімнати, у своєму квадратному ліжечку мирно хропучи, немов не помічаючи появи господаря.

Вардос закінчив обмивання — мученицькі для побутової апаратури й веселі для нього. Зараз усе-таки подивиться театр образів, а потім, напевно, послухає музику. Оскільки виступ театру слід було дивитися в темряві, Вардос трохи переобладнав своє житло. За бажанням у ньому створювався напівморок або непроглядна темрява. Вардос дав голосову команду, і широке вікно, що виходило на лісопарк з напівпрозорим серпанком туману, затягнулося, перетворившись на стіну. Освітлення в приміщенні так само значно зменшилося й виходило вже від штучних джерел. Вардос голосом погасив і їх.

Він уже приготувався до перегляду, розмістившись у м'якому кріслі, коли в просторі виникла маленька миготлива червона сфера. Вардос торкнувся її. Сфера розгорнулася у світлий прямокутний лист — це з ресторану надіслали виписку про зняття суми з ДНК-рахунку Вардоса. Він скривився від чисел, зображених у виписці. Безперечно, в ресторані подавали чудові страви, однак і здирали за них утридорога! Вардос згорнув виписку й примирливо зітхнув — один раз на пів Д.І.С. можна.

Вардос знову зручно розмістився в кріслі й голосом подав команду почати показ виступу театру образів. У цей момент, немов була подана команда, прокинувся Таклік і, сопучи заплітаючими лапками, попрямував до господаря. Вардос ніжно підняв його й посадив собі на коліна, примовляючи: — Лягай, малюк. Зовсім млявий став. Зараз я подивлюся театр і погодую тебе. — У відповідь на це Таклік упевнено запищав, прикривши одне око, й згорнувся калачиком на колінах у Вардоса, відчуваючи максимальний комфорт.

Посередині головної кімнати виникло зображення широкої площі, на яку вийшли альманіфікарці в яскравому вбранні з маніпуляторами в руках. За кожним із тих, хто вийшов, був закріплений свій особистісний образ безформності, яким він керував, вкладаючи в його миттєво мінливі форми всю свою майстерність, набуту за довгі роки тренувань. Пролунали гучні басисті звуки, й вистава почалася. Над альманіфікарцями виникли різних кольорів, відтінків і ступеня прозорості субстанції, що змінювали форму. Ведучий представив кожного з керуючих безформністю та найменування безформності. Декого Вардос навіть знав, хоч і не був фанатом театру образів безформності. Вперше він познайомився з цим видом мистецтва у виконанні Кукосу Пірпару та його безформності під назвою «Альманіфіру». Тоді ж Вардос і навчився читати й розуміти ази театру образів.

Зараз Кукосу Пірпару починав першу партію на середньому ярусі висоти. Музика становила чарівний фон, і коричнева напівпрозора безформність Кукосу почала своє поширення, пульсуючи в такт музичному супроводу. Якоїсь миті вона майже набула форми багатокутника з шістнадцятьма вершинами, але наступної миті розпалася. Зал ахнув. Вардос теж розчаровано хмикнув, але потім зрозумів, що це було зроблено навмисно, щоб розпалити публіку. Незабаром до першої безформності стали додаватися й інші. Одні проникали одна в одну, інші стикалися. Незабаром увесь простір заповнився безформностями, які взаємодіяли між собою, створюючи нестійкі фігури. Зал місцями аплодував. Вардос схвально кивав. Чудовий театр! Як шкода, що він не пішов на нього наживо.

І тут, немов почувши його, безформності створили стійку деталізовану фігуру Альманіфікарту — Міста Смарагдової Спіралі. Зал захоплено ахнув. Вардос сам здивувався побаченому чуду й неквапливо поплескав у долоні. У цей момент перед ним виникла маленька куля, що миготіла зеленим світлом. Це означало, що біля дверей його житла перебуває гість. І оскільки куля не розгортається, щоб відобразити гостя, той бажав залишатися невідомим. Вардос невдоволено прицмокнув і підвівся з крісла. Це або Толеро, або репортери — от як пити дати (тобто стовідсотково). Нотки невдоволення господаря передалися й улюбленцю. Таклік незграбно зліз з колін, хрипко запищав двічі.