Глава 15

Зупиняючи хід лодії між деревами, Вардос відзначив, що ресторан може бути повним, оскільки на майданчику стояло досить багато різновидів транспортних засобів. Навіть кілька інопланетних! Але це не біда. З прибульцями він уже досить поквитався. Можна собі дозволити деякий час не звертати на них уваги. Дощ ішов і в цій частині міста. У повітрі пахло свіжістю. Листя скидало з себе великі краплі, а рослини з радістю їх приймали на свої стебла й бутони. Сміливі маленькі пташки червоно-синього кольору з довгими шийками бавилися в калюжах. Усе це зараз Вардосу здавалося надзвичайно красивим. Він неквапливо вибрався з лодії й, усміхаючись, зітхнув на повні груди.

Толеро також вистрибнув з лодії. Він схвально закивав головою. Здавалося, що він хотів щось сказати, але передумав і знову закивав. Вардос подивився на нього й кивком запросив іти за собою. Вони обидва попрямували до чорного купола ресторану. Над овальним входом сяяв яскравий об'ємний голографічний напис ієрогліфами старої версії — «Захід Вічного Дня». Вардос мигцем глянув на нього. Завжди йому подобалася ця назва. Було в ній щось особливе. Й обстановка всередині підсилювала ефект від назви. Секрет був у тому, що в приміщення не проникало світло. Сутінки ресторану освітлювали приглушені джерела світла на столиках і стінах. А стеля закладу являла собою світловий фільтраційний екран, на якому було видно легкі обриси хмар і зірки різних кольорів, немов світ зовні справді охопили сутінки. Крізь цей екран можна було навіть іноді розгледіти Поглинач, коли він особливо сильно випромінював світло. Ось за таку надзвичайну обстановку Вардосу й полюбилося це місце.

Вардос і Толеро увійшли до приміщення крізь овальний енергетичний бар'єр чорного кольору. Від різкого контрасту освітленості здавалося, що навколо непроглядна темрява. Але очі швидко адаптувалися до низького рівня освітлення. Незабаром стали видні обриси постатей відвідувачів, офіціантів і місць, де розташовувалися клієнти. Мабуть, вирішивши, що прибулі вже звикли до напівтемряви, офіціант виник перед Вардосом і Толеро, немов привид. Він був одягнений у сірий одяг з червоними візерунками. А голос, яким він вимовляв слова, мабуть, спеціально був злегка приглушений:

— Вітаю Вас. Давно у нас не були, комісаре Вардос. Комісар Толеро теж буде трапезувати? Підготувати стіл на дві персони? Вардос ствердно кивнув головою. Офіціант простягнув ліву долоню. З'явилася невелика куля синього кольору. Офіціант промовив:

— Стіл на дві персони. Виконати пошук. Вардос додав:

— І так, щоб у поле зору не потрапили прибульці. Офіціант кивнув і додав, звертаючись до кулі:

— Вибрати радіус без зоряних гостей. Стіл на дві персони. Виконати. Куля відповіла таким самим приглушеним тоном:

— Третій сектор, сьомий овал. Офіціант кивнув і лаконічно сказав:

— Прошу за мною, — і відвів їх у дальню частину приміщення.

Вони сіли один навпроти одного за чудово виконаним широким столиком зі штучного дерева коричневого кольору. Збоку був прикріплений світильник, який широкою дугою згинався й нависав над столом і тими, хто за ним сидів. Тьмяне жовте світло, однак, дозволяло розглядати меню, яке було виконане в старому стилі на кристало-дерев'яних аркушах синього кольору із золотими символами. Вардос знав і без меню, чого він бажає. Але йому завжди подобалося спочатку переглянути його, а потім зробити замовлення. Це була свого роду церемонія. Він переглянув останній аркуш, відклав меню вбік і продиктував замовлення офіціантові, який весь цей час терпляче чекав:

— Будьте ласкаві принести мені одну порцію «Тілеса Істинного», потім… одну порцію «Крик Поглинача». Кілька штук «Забутого Прибульця» і один глечик «Захід Альманіфікарту». Офіціант кивнув, проводячи маніпуляції пальцями правої руки в кулі, що парила над лівою долонею, і сказав:

— Замовлення прийнято. Меню стандартне. Що будете Ви, комісаре Толеро? Той розвів руками й невпевнено сказав:

— Напевно, те саме. Продублюйте замовлення.

Офіціант знову кивнув і пішов. Простір ресторану почала заповнювати приглушена гармонійна музика. Це все створювало в душі Вардоса затишок і умиротворення. Він глибоко зітхнув, відкинувшись у м'якому кріслі й дивлячись на далекі слабо освітлені столики, сказав:

— Сьогодні такий шалений сегмент часу був. І такий довгий. Ніяк не можу його завершити у своїх думках. Толеро, так само вальяжно розмістившись у своєму кріслі, погодився з Вардосом:

— Повністю згоден. У мене таке відчуття, що в один цей сегмент десять Д.І.С. умістилося. Я стільки пережив, що й не переказати. Немов… з іншої планети прилетів. На цих словах Толеро несподівано закашлявся. Вардос подивився на нього зі злегка зверхнім виразом обличчя. «Що він там міг пережити? Те, що в минулий сегмент часу пережив він, Вардос, мало хто переживав». Такі думки він прокрутив у голові, сказавши вголос інше:

— Я тебе розумію. Так буває, що все звалюється одночасно. Тебе що сильніше вразило? Атака прибульців під час процесу чи твій стан після удару по голові?

Толеро, виявилося, став схильний до розмови, немов це з ним відбулися героїчні й релігійні надзвичайні події. Він затараторив:

— І це, звичайно, теж. Взагалі я не очікував, що в одну мить усе навколо вибухне й задимиться. Я навіть розгубився, особливо коли мене відкинуло вибуховою хвилею. Я навіть когось придавив, коли падав. А потім цей увалень зі своєю палицею. Чесно, я бачив, як він наближається, але через кашель не міг розігнутися. Потім удар. Мені здалося, що голова хруснула. А як усе припинилося, я так і не зрозумів. Куди подівся корабель і годеоновець, я так і не зрозумів. А ти молодець — у масці так бадьоро й упевнено розгулював, немов начальник усього комісаріату. Погано, що я тебе не послухав. Так? Теж би в масці ходив би спокійно й зверхньо на всіх дивився. Щось довго замовлення роблять. Я, виявляється, так їсти хочу.