Глава 5

Толеро неквапливо повернув голову. Вардосу здалося, що напарник на мить скривився, але вже наступної секунди його обличчя набуло звичного виразу винуватої розсіяності. Толеро підійшов ближче, все ще рефлекторно намагаючись запроторити стрічки чи волосся, але вчасно стримався. Коли вони зрівнялися, Вардос докірливо кинув:

— Повір, сьогодні ти перевершив самого себе! У нас найважливіша справа за останні п’ять д.і.с., а може, й за всю кар’єру, а ти поводишся так, ніби нас запросили на тренування для новобранців! І де знову твій «Ем»? — так комісари скорочено називали енерготон Емельтуса.

Толеро розгублено зиркнув на зброю Вардоса й поплескав себе по боках. Вардос лише скрушно похитав головою:

— Що ти робиш? Ти ж ніколи не носив одноручний «Ем»! Що ти шукаєш на поясі? Толеро безпристрасно усміхнувся й відповів хрипким голосом:

— Справді. Щось я сьогодні сам не свій… — Мабуть, ці слова здалися йому дотепними, бо він знову сухо й коротко засміявся.

Вардос не витримав, схопив його за лікоть і процідив:

— Послухай, Толеро, я часто заплющував очі на твоє нехлюйство. Але сьогодні — особливий день. Я не дозволю зіпсувати процес твоєю непередбачуваною дурістю! Чуєш? На нас дивитиметься майже весь Альманіфікарту! Толеро опустив очі. Вардосу знову привиділася тінь гніву на його обличчі, що миттєво зникла.

— Я не підведу тебе, Вардосе… — ледь чутно відповів напарник.

— Не підведеш, бо говоритиму лише я. Твоє завдання — вчасно демонструвати докази. Толеро запитально підняв брови.

— Ну що з тобою таке? Докази в мене, як і домовлялися. Тобі треба лише показувати їх у потрібному порядку на мою вимогу. Зрозумів?

Толеро впевнено кивнув. Вардос відпустив його руку, зауваживши, наскільки та була напружена, і додав уже м'якше:

— Після засідання тобі варто добряче відпочити. Ти надто знервований. Мабуть, тобі потрібно більше часу проводити в анабіозному сні.

Втрачати час було не можна. Вардос розвернувся й попрямував до Виконавчої управи. Толеро йшов слідом, аж раптом скрикнув змученим голосом:

— Вардосе! Старший комісар обернувся. Обличчя напарника було зсудомлене напругою, а в очах застигла така мука, ніби він ось-ось розридається. Вардос дивився на нього, чекаючи пояснень, але Толеро мовчав.

— Тебе що, нудить? — врешті спитав Вардос. І в мить роздратовано додав:

— Тільки спробуй зробити це під час процесу — я власноруч викину тебе з вікна!

Перед ними врізалася в небо велична будівля Управи: грандіозні виті колони, підвісні сади з червоними та жовтими квітами, відкриті тераси та злітні майданчики. Вінчала споруду величезна напівпрозора сфера із зубцями, схожа на корону велетня. Комісари сіли у двомісний човен і стрімко злетіли до верхівки. Вітер свистів у вухах, а місто розстилалося внизу, мов на долоні. Альманіфікарту сягав самого горизонту, де межа неба й землі танула в золотистому сяйві.

Вардос любив своє місто і свій народ. Навіть напівкровок. А от прибульців — ні. Хоча обов'язок вимагав толерантності, він ледь стримувався, а іноді й зовсім не стримувався, лупцюючи інопланетних злочинців разом із Толеро. Бувало, він відпускав місцевих шахраїв, якщо ті завдавали шкоди прибульцям. Толеро завжди на це зважав, тому вони й були ідеальним дуетом. Але сьогодні совість Вардоса була чистою: він зібрав беззаперечні докази мерзенних вчинків цих чужинців.

Він зиркнув на Толеро. Той байдуже дивився вбік. «Дивна він постать, — подумав Вардос. — Розсіяний і повільний, поки справа не дійде до бійки. Тоді він стає незламною машиною правосуддя. В інший же час — просто купа м’язів і кісток». Толеро знову спробував пригладити стрічку на поясі. Звісно, марно.

Човен м’яко завмер на майданчику. Вардос нетерпляче вистрибнув, а Толеро незграбно виліз слідом із тим самим мученицьким виразом. Назустріч їм поспішав Кірп Налус — їхній прямий начальник. Невисокий, кремезний, у бордовому одязі з кислотними стрічками та чорними релігійними візерунками. Золотий наплічник із п’ятьма синіми зірками вказував на високий ранг. Але Налус не виглядав поблажливим. Його очі палали гнівом. Він підійшов впритул до Вардоса і, дивлячись знизу вгору, буквально спопеляв його поглядом.