Глава 1

Юний Мальвус Понт влаштувався якомога зручніше у скромній хатині дідуся Протоса. Оселя була складена з дивовижних каменів колись величного, а нині напівзруйнованого міста на планеті Земля. Мальвус прийшов, щоб поділитися черговим успіхом у навчанні. З цієї нагоди, як і зазвичай, у старого знайлася нова історія для молодого генія.

Протос неквапливо порався біля казанця. На маленькій грубці кипіло вариво, пускаючи тонкі цівки сизого диму. Старий то підсипав дрібку відомих лише йому трав, то розмішував зілля довгою дерев’яною ложкою. Мальвус нетерпляче крутився на табуреті. З усіх чеснот хлопця стриманість була чи не найслабшою. Він ніколи не міг всидіти на місці в очікуванні повчальної оповіді.

А старий, мов навмисно, готувався надзвичайно довго. Мальвус міг би переказати все, що заворожувало його дух, за якихось пів години — і це була б чи не найдовша його промова. Протос же діяв інакше. Він інтригував онука назвою та коротким уривком, а потім брався до справ, примовляючи: «Почекай трохи». І Мальвус чекав. Іноді Протос варив запашну кашу, і вони трапезували під звуки розповіді. Іноді, як і цього разу, він готував духмяне зілля, і вони пили солодкуватий напій. А бувало, що старий так довго порався, що засинав просто стоячи, спираючись на стіну. Мальвусу доводилося обережно будити дідуся, а той спросоння сердився й бурчав, але згодом таки розпочинав історію.

Цього разу приготування напою мало бути швидким, проте справа затягнулася. Мальвус бачив, що у старого щось не клеїться: той сердився, інтенсивно помішував рідину й, здається, навіть обпік губи ложкою, знімаючи пробу. Хлопець не витримав:

— Дідусю, я більше не маю терпцю! Коли ми вже почнемо? Я так хочу почути твою оповідь, що готовий сам її вигадати, ніби це ти мені розповів!

Протос стримано кивнув, кашлянув і відповів:

— Зараз, онучку, вже зараз. Ще мить — і закінчу. Напевно... Мальвус закотив очі від невдоволення. У такі хвилини він шкодував, що Куб Світів не вміє переміщувати власника в часі. Він би залюбки стрибнув на годину вперед, прямо до фіналу дідусевих приготувань.

Аж ось старий різко повернувся:

— От і все! Готово. Мальвус зіскочив з табурета й весело заплескав у долоні: «Ну нарешті!». Старий наповнив кухлі з казанця й поставив їх на стіл, над яким під стелею тьмяно світила жовта енерголампа. Протос прибрав посуд на підлогу й присунув стільці. Мальвус миттю вмостився, завмерши в очікуванні.

Однак старець не поспішав. Він неквапливо насипав у миску жменю тонкого цільнозернового печива, яке так любив хлопець. Поруч поклав шматок чорного шоколаду — той уже почав танути, вкриваючись, мов ковдрою, блискучою глазур’ю. Потім Протос підстелив собі плетінку, дав Мальвусу приладдя, провів долонею по жорсткій розпатланій бороді, сьорбнув напою і загадково всміхнувся:

— Ну що, Мальвіку, ти готовий слухати чи спершу печива скуштуєш?

Хлопець спершу кивнув, тоді похитав головою і нарешті жалібно промовив:

— Дідусю, благаю, давайте історію. Я зараз вибухну від цікавості! А печиво я їстиму в процесі...

Протос погодився:

— Нехай буде так! Слухай. Сьогоднішня оповідь називається «Місто Смарагдової Спіралі»... Але перш ніж почати, дай відповідь: що для тебе нічне небо? — Це гарячі й холодні круглі планети далеко-далеко від нас! Правильно? — випалив Мальвус, аби лише швидше перейти до суті.

Але Протос, здавалося, не почув. Він звів очі до стелі й почав:

— Що таке нічне небо? Це вікно у чарівний і незвіданий світ зірок. Прохід у нескінченно глибокий космос... Маленькі дверцята до неосяжного Всесвіту — таємничого й величного. Але чим є він сам? Це велетенська скриня із секретами. Деякі з них справді дивовижні, деякі — марні, а є й такі, про які ліпше було б ніколи не знати. Саме про одну таку таємницю, що ховається в надрах вічного простору над нашими головами, я розповім тобі сьогодні!