І

Вітер плутається у волоссі, поки тремтливі від холоду руки, намагаються дотягтись до телефону, аби подивитись точний час. Дівчина, сидить на балконі, спираючись спиною на стіну. А перед її очима видніється місто, яке от-от має прокинутись від сну.

Маючи вже більше двадцяти Далія Девіс мала одвічну звичку, на яку не вплинув ні час, ні система Держави - прокидатись до офіційного підйому й із чашкою в руках, сидячи на балконі спостерігати за пробудженням серця Держави. Напевно сказати коли зародився цей ритуал - неможливо, проте він був, мов ковток свіжого повітря.

Її квартира знаходиться на десятому поверсі панельної багатоповерхівки спального району кар'єристів. Зимою тут було холодно, влітку - неймовірно спекотно, а дошки старезного ламінату характерно скриплять після кожного зробленого кроку. Хоч Далія і могла жити в сімейному маєтку стародавньої династії Девіс – її вибір впав на цю непримітну квартиру. Цим своїм вибором, вона вкотре довела, що є «білою вороною» серед своїх. Адже своїми вчинками Дел завжди йшла наперекір всім чітко встановленим нормам цього суспільства. Звісно, вони не входять до списку смертних гріхів, але так чи інакше не вважаються прийнятними.

Звук будильника сповіщає годину раніше, аніж дівчина встигає подивитись на дисплей. Саме з цього моменту її усамітнення закінчується і починається звичайний день. Вона повільно піднімається на ноги і неквапливо рухається в середину. Вітер все ще обвіває тіло, від чого з’являються сироти. 

«Черговий день в Державі. Що ж подаруєш мені сьогодні?» - зринає у неї в голові.

Девіс кладе чашку в раковину і рухається у напрямку спальні, аби ввімкнути ранішні новини, що також стало своєрідною звичкою. Вона натискає декілька кнопок на пульті і на моніторі з'являється жінка середніх років, що декілька років, з дня у день доповідає ситуацію. Її вимова м'яка та приємна.

«Доброго ранку шановні вельможі та трударі. Я, Державець та наші вельмишановні Міністри сподіваємось, що ваш ранок як завжди хороший та продуктивний. – кожне слово з цього речення Далія повторює за ведучою. З боку здається, ніби вона її передражнює, але цей текс весь час лунає з кожного екрана в районі Вельмож, радіо в Трударів та може з якогось ще працюючого гучномовця в Маргіналів. - Сьогодні вночі, на околиці столиці, було затримано Теодора Джонса, про якого ви могли чути раніше. Міністерство досить довго спостерігало за його діяльністю, про нам зараз розповість пан Даррелл.

 - Дякую, Феліс. – солодко протягнув чоловік у військовому мундирі. – Як уже було сказано, цієї ночі загін спецпризначенців затримав Теодора Джонса, вихідця із Маргіналів. Хлопець намагався незаконно перейти кордон між своїм округом та округом Трударів. Серед його особистих речей знайдено ствол з декількома набоями в магазині та листівки, що спрямовані на засудження політики Державця та несуть антидержавну пропаганду. Попередньо це все тягне на позбавлення волі. Поки більш чіткої інформації надати ми не можемо, всі обтяжуючі обставини з'ясовуються, деталі згодом.»

- Джонс, тільки не стань моєю сьогоднішньою проблемою. – ледь чутно сказала дівчина.