РОЗДІЛ I. Анна

Анна прокинулася першою. Їй будь-що потрібно встигнути відрепетирувати партію на гітарі до того, як її відволіче хтось із рідних. Дотягнувшись до настільної лампи, вона натиснула на квадратний вимикач. М'яке світло вихопило з темряви потертий письмовий стіл із кольоровими шухлядами. А біля підніжжя ліжка, сховавшись за пухку ніжку меблів, жили пухнасті капці у вигляді маленьких кошенят, вишикувавшись у рівний ряд, які з нетерпінням чекали пробудження господині. Анна звичним рухом нахилилася вниз і, зовсім не звернувши увагу на кудлатих друзів, витягла улюблену гітару, прикрашену дрібними і такими знайомими подряпинами на корпусі. Неспішно провела рукою по струнах і, немов за помахом чарівної палички, кімнату наповнили звуки. Весела мелодія схвилювала все ще дрімаючий ранок.

Незважаючи на копну чорного волосся, що стирчала на всі боки і закривала їй очі, Анна постукувала ніжкою в такт. Вона знову і знову награвала знайому мелодію, зручно вмостившись на краю ліжка, доки в кімнату не ввійшла старша сестра.

— Збирайся. До школи запізнишся.

— Емма, ще хвилинку, — відповіла Анна, подивившись на годинник. Їй не хотілося залишати гітару, особливо зараз, у самому серці мелодії.

— Із такою фальшивою грою тобі треба тренуватися набагато… набагато більше. І кілька хвилин вранці тебе ніяк не врятують, тому закругляйся і рухайся у бік кухні. Мама вже приготувала сніданок.

Але Анна продовжувала грати, прислухаючись до звучання срібних струн. Спритні рухи пальчиків безпомилково знаходили потрібний лад. Ще один акорд і мелодія ніби похитнулася, ледь не втративши рівновагу під несхвальним поглядом сестри.

— Я не перестаю дивуватись, як тебе взяли виступати на шкільному концерті. Ти зовсім не тримаєш ритм, не відчуваєш інструменту. Сподіваюся, до свого виступу ще ціла вічність, інакше ти все завалиш, без образ. Все-таки я твоя сестра і до того ж краще знаюся на музиці.

Емма невдоволено похитала головою та йдучи з кімнати, голосно зачинила за собою двері. Анна в розпачі відклала гітару, але підступний мізинчик в останній момент зачепив струну. «Ще один раз!» — і зручніше перехопивши інструмент, Анна з новим азартом торкнулася струн. Ритмічна музика заповнила кімнату грайливими акордами, які жваво змінювали один одного, поки в двері кімнати знову не постукали. Цього разу прийшла мама, у смугастому фартуху з хвилястою декоративною кишенькою на поясі. Вона терпляче дослухала гру до кінця і, тільки коли остання нота була зіграна, якомога обережніше сказала:

— Дорога моя бджілка, що ж... складні бенди в тебе зовсім не виходять, ти часто втрачаєш швидкість, тому і мелодія стає уривчастою.

Вона підійшла ближче до доньки та з ніжністю зазирнула їй у вічі, пригладжуючи розкуйовджене волосся рукою.

— Може,... ти відмовишся від виступу? У цьому немає нічого соромного.

Вії Анни здригнулися і, не кажучи ні слова, вона сховала гітару під ліжко.

— Сніданок майже охолонув, — винувато продовжила мама, намагаючись змінити тему розмови, — поспіши, щоб не лишитися голодною.

Але, не почувши нічого у відповідь, вона мовчки покинула дівчинку саму.

Відволікаючи себе думками про сніданок, школу і ще бог знає про що, Анна почала квапливо натягувати джинси, які виглядали нестерпно жахливо у поєднанні з велитеньским похмуро-синім светром, хоча її це зовсім не хвилювало. Зібравши волосся в пучок, вона прикрила довгим пасмом лице так, щоб воно закривало половину обличчя. Підхопивши на бігу рюкзак, Анна увірвалася на кухню вже коли час для сніданку закінчувався. Тому, запихаючи в рот величезні шматки омлету, вона потяглася за ароматним, трохи підсмаженим тостом, але мама її зупинила.

— Бджілко моя, ти забула зробити зачіску, давай я тобі допоможу.

— Але мам… я ж…, — з набитим ротом спробувала заперечити Анна.

— Хіба це зачіска?

Мама посміхнулася і почала розчісувати, криво-косо схоплене гумкою волосся Анни і по-новому, скрупульозно укладати кожнк прядку.

— Ось так набагато краще.

Анна накинула на плече рюкзак, що важив як мішок цеглою, і вийшла з кухні, залишивши тост на столі. Перший урок скоро розпочнеться, тож їй необхідно поквапитися. 

Підбігаючи до школи, Анна помітила чорний джип батьків Річі, невдоволено хмикнувши собі під ніс вона поспішила піднятися сходами, навіть не думаючи чекати свого однокласника.