Частина третя

Почувся звук, немов від хлопавки. За декілька секунд ми вигукнули радісне «вухууу», і корок впав десь за кілька метрів від нас. Я тримала в руках велику коробку з піцою, з веселістю спостерігаючи, як рука Єви нахилила руку з пляшкою шампанського над двома бокалами, які ми купили в найближчому Теско. Ігристі бульбашки тоненькою ниточкою піднімалися до поверхні бокалу, віддаючи фруктовим солодом, і коли напій був розлитий, Єва поклала пляшку з краю лавиці.

- Ну що ж, за таку приємну зустріч, - промовила вона, і ми підняли наше шампанське, і посміхнувшись одна одній, цокнулися бокалами.

Було дуже смачно. Не пам’ятаю, коли я востаннє пила таке смачне шампанське, але мені також здавалося, що воно відчувається якось по-особливому тоді, коли ти п’єш його в приємній атмосфері у хорошій компанії. А ще мені сподобалося, що зараз ми розпиваємо його на набережній коло Дунаю, сидячи на лавиці і перед нами відкривався неймовірно красивий вид на іншу частину міста, яка мені подобалася особливо вечором. І навіть прохожі, які з зацікавленням дивилися в наш бік, нас анітрохи не бентежили. Навпаки, це було навіть весело. Я на мить відчула себе знову студенткою, але й тоді ми з Євою також неодноразово збиралися так на терасі гуртожитку, коли хотілося поспілкуватися про своє, дівчаче. Ми були знайомі три роки, і у нас завжди була тема для спілкування. Поки доля не розкинула нас по іншим дорогам.

- І як тобі тут? – поцікавилася Єва, надкусивши шматок піци.

- Кайфово, - визнала я, і моя посмішка стала ще ширшою, немов перед очима пробігли спогади за останні декілька тижнів. – Просто чудесно, я ще ніколи не відчувала такого задоволення від переїзду. Колись я думала, що початок самостійного студентського життя – це щось класне, але тепер можу забрати свої слова назад, бо це навіть й близько не таке.

- Ну, таке самостійне життя, а ще в Будапешті – це не наше маленьке наше містечко з постійними студентськими вечірками. Тут все набагато цікавіше,  - погодилася Єва. – Але не буду нарікати, є що згадати, багато чого хорошого. Окрім Мамби, - вона навмисне зморщила носа. – Ото ще противна жінка.

Я розсміялася, бо згадала її постійні історії про найненависнішу викладачку з її факультету.

Особисто мені ніколи не доводилося мати з нею справу, і Єва постійно казала: «Слава Богу, що твої нерви не мали справу з тим, з чим мала я», бо судячи з розповідей ця пані доводила всіх до сказу, особливо якщо це стосувалося дівчат. «Мамба» була єдиним викладачем на увесь інститут, яка вимагала строгої дисципліни від усіх підряд. Колись я не розуміла, чому Єва її так називає, поки не побачила її коло дверей кафедри, повз якої вона пройшла. Ця жінка була високою, з туго зав’язаним темним волоссям на потилиці, від чого здавалося, наче у неї було натягнуте не лише воно, а й усе обличчя; очі були трохи прищурені, немов вона вийшла на полювання, і в цьому було дійсно щось зміїне. Завжди вбрана стримано, і щось й тоді мені підказувало, що вона була непередбачуваною жінкою.

Під час занять групи отримували багато зауважень за «не уважність», «несерйозному ставленню до предмета та навчання», але найбільше вона могла чіплятися до студентів через зовнішній вигляд.

З розповідей Єви, Мамба була схильна до перепадів настрою, і коли наставали не найкращі дні, то вона відчитувала всіх за «неналежний» зовнішній вигляд, і причиною для її незадоволення могло бути будь-що: джинси замість звичайних штанів, особливо рвані джинси змушували її очі наливатися кров’ю і приводили до випадків, що вона відмовлялася проводити для тих студентів пару. Деяких це не надто засмучувало, особливо хлопців, які спокійно виходили з аудиторії. Пом’ятий одяг теж не викликав у неї захват, але вона тільки сердито піджимала вуста і могла під час лекції частіше провіряти на знання попереднього матеріалу людину, яка «провинилася». Але, як розповідала Єва, ставлення до хлопців у неї завжди було лояльніше, аніж до дівчат.

Дівчата часто мали безліч зауважень: то за волосся, то за надмірний макіяж, то за одяг. Були перераховані випадки, коли студентки виходили з лекції в сльозах, а деякі огризалися на зауваження, а потім отримували на екзамені перездачу. У Єви через це було три перездачі. Першою причиною слугували дерті джинси, розпущене золотаве волосся та червона помада, коли вона увійшла до класу і сіла прямо перед столом перекладача, бо все інше було зайнято. Червоний колір спрацював немов прапорець для бика, бо пані Мамба одразу, як ступила до аудиторії, попросила Єву піти вмити обличчя, адже за її словами «вона прийшла на пару, а не на студентську вечірку». Єві це не сподобалось, і вона буркнула у відповідь на зауваження, що «вона не в інституті благородних дівиць» і заявила що нікуди вона не піде. Після чого пів пари пройшло в постійній гризні з обох сторін, і під кінець Мамба гримнула на Єву і попросила її покинути аудиторію, і Єва під поглядами інших студентів, гордо піднявшись з місця, рушила до дверей виходу, і відкривши їх, в тиші класу почулося її тихе «стара коза», яке без сумніву дійшло до вух усіх, зокрема до викладачки. З того періоду почалася їхня ворожнеча.

Але тепер це все залишалося в минулому, і багато з цих історій позабувалося, і іноді спливало в пам’яті хіба при зустрічах. Тож ми почали спілкуватися про все: про всі ті речі, які відбувалися за стінами гуртожитку, про наші спільні поїздки та зустрічі, про життя знайомих з спільних компаній.

Пляшка почала пустішати, а залишки піци були вже охололі, але я вже давно так весело не спілкувалася, і мій настрій вимагав ще більше веселощів.

- Ходімо до острову, - я різко встала, поправивши літній сарафан, і відчула, як закрутилося в голові. – Там має бути гарно, і має бути музика!