Ви потрапили в абсолютно порожнє Місто

Перед вами — майже суцільна темрява, яку ледь розсіюють темно-оранжеві ліхтарі на довгих залізних стовпах, немов чудернацькі квіти у якійсь вигаданій країні. Ваші очі за хвилину чи менше звикають до майже повної пітьми, і ви починаєте розрізняти масивні силуети чогось поки невідомого вам, що рівними рядами видніється по обидва боки дороги і губиться на схованому від ока горизонті.

За мить вам стає зрозуміло, що це силуети будинків. Великих, важких і геть повністю порожніх — жодне вікно не світиться. Панує повна, мертва тиша, слухаючи яку виникає враження, що у вас пропав слух. Ви розумієте, що потрапили у якесь місто, але не розумієте, чого воно порожнє і чого тут так тихо. Саме тиша вас турбує найбільше, бо у вас саме собою в голові виникає давно забута фраза — «мертва тиша».

Так, саме таке відчуття викликає це місто. Здається, воно не для живих, а для мертвих. Чи тих, хто ступив у проміжний стан.

Десяти хвилин для вас було достатньо, щоби ви відчули себе не у своїй тарілці. Та повернутись назад ніяк — дорога, якою ви прийшли, обривається у проваллі. Тому ваш шлях — лише вперед. У надії, що побачите вогник і стежку, яка виведе вас.

І ви починаєте свій шлях, обстежуючи кожен куток цього міста. Ваша експедиція буде дуже корисною — ви побачите те, чого ніколи не бачили. Проте чи зможете комусь розповісти свої враження?

Супермаркет «Останньому мандрівнику»

Як тільки ви заходите в межу міста, перше, що вам трапляється, — магазин. Вірніше супермаркет. Його назва — ««Останньому мандрівнику».

Зайшовши всередину, ви потрапляєте у велику, освітлену холодним денним світлом залу. І куди оком не кинь — сотні, якщо не тисячі однакових залізних полиць, з білими дошками, неоковирних і грубих. Вам це нагадує не місце, де можна щось купити, а велетенський потойбічний морг — білі великі полиці, холод, що пробирав до кісток.

І ви — єдина жива істота у всьому цьому гігантському комплексі. Ви витягуєте шию і намагаєтесь когось покликати, але ваш голос лиш зривається з ваших вуст і бринить, немов струна, губиться десь у темряві цього, мабуть, безкінечного супермаркету.

Ковтаючи слину, ви думаєте повернутись. Проте самі себе зупиняєте — ви не знаєте, скільки часу ви будете в цьому місті. Тому, мабуть, доречно запастись провізією і їжею, хоча зараз вам, на диво, не хочеться ні їсти, ні пити.

Проте на вас чекає розчарування… У всьому супермаркеті (хоча це лише ваш здогад — весь його обійти неможливо) немає ні круп, ні консервів, ні батончиків. Навіть води — і тієї немає.

Натомість на полицях ви бачите лише дивні речі, як-от акуратні клубки мотузок, пачки небезпечних лез, ножі в міцних целофанових упаковках. Тут ви також бачите підсвічений рекламний стенд: на ньому крупно намальовано мотузку у вигляді якоїсь сумної істотки та брусок мила з великим заплаканими очима, і виднівся напис: «Не розлучай друзів…».

Подібні стенди ще траплятимуться вам у цьому дивному і відлякуючому місці.

Ви йдете далі і знаходите те, що ви вже бачили в інших супермаркетах — полицю з ліками. Та, проглянувши, ви з подивом помічаєте, що в основному тут продається снодійне. На стенді був напис: «Прокинься в кращому світі».

Що ви ще знайшли в цьому супермаркеті? Кілька полиць однотипних фенів, тостерів та тому подібної дрібної електротехніки (і тут же була табличка, яка повідомляла, що ванну можна купити в ряді №6).

На рекламному стенді були великі червоні літери: «Вкинув і без проблем!» Ще ви трошки далі знайшли каністри з бензином (сотні і сотні) (і чергову табличку: «Сірники, запальнички — ряд №18»). Реклама була така: «Запали (як) востаннє!»

Уже повертаючись до виходу, зрозумівши, що те, що ви хотіли, тут не знайдете, натрапляєте на полицю вогнепальної зброї, реклама якої обіцяла швидкий та ефективний результат за лічені секунди. І ще була стіна, завішана мечами і кинджалами. Рекламу ви не зрозуміли, бо вона була японською мовою.

Ви виходите із супермаркету і йдете далі по місту куди очі дивляться. Звідусіль вас оточують похмурі, безмовні будинки, темрява і тривожна тиша.

І ось ви нарешті бачите вогник — червону цятку біля одного з будинків. Вона то збільшується, то зовсім гасне, майже зникаючи. У ваші ніздрі б’є різкий запах диму. У моменти, коли вогник збільшується, ви бачите позаду нього контури людського обличчя.

«Сюди, сюди!» — чуєте ви.

І ви йдете на той червоний вогник.

“Jump Off Estate”

Ви стаєте під світло ліхтаря, а чоловік, допалюючи сигарету, вдавано-радісно починає говорити:

«О! Нарешті! Перший клієнт! Я так радий, так радий! Уже і не знаю, скільки я на вас тут чекаю. Проте я радий, що ви наважились і звернулись саме до нас. Рієлторське агентство “Jump Off Estate” — єдине агентство, яке пропонує житло на той самий, особливий випадок. Ходімо хутчіш усередину!»

Ви не встигаєте і оком змигнути, як чоловічок, боляче схопивши за лікоть, тягне вас до найближчого будинку.

Усередині, клацнувши пальцями, він вмикає скрізь світло — уже знайоме бліде і холодне.