Поранення

                                                         Поранення
Одного разу до нього прийшла Олена, вона плакала, приїхала з похорону Арсенія, який так і не освідчився їй. Після її відходу Олегу стало погано, нила рана, йому поставили укол і він заснув, наступного дня їх відвозили в тил.
Олександра дізнавшись про поранення, вирішила їхати до чоловіка. Коли зайшла в палату й побачила його бородатого, схудлого, заплакала:
— Мені без тебе дуже погано.
— Ось я тут, не плач. Ти навіть не уявляєш, як мені пощастило, усі, кого я віз, 200-ті, а я живий, значить поживу ще.
Саша винайняла квартиру недалеко від шпиталю, і щодня після обходу приходила, допомагала чоловікові. Рана була не глибока, але велику ділянку шкіри було зірвано, утворився гнійник.
Вдень приходили лікарі, медсестри, дружина, і він пролітав швидко, але ніч, коли рана особливо нила, сохло в роті, і пекло голову, тягнулася нескінченно. Коли, сказав про це Олександрі, а та лікарю поскаржилася, то йому стали давати снодійне. Спати став міцніше, та й біль не так сильно допікав. Коли ушкодження затягнулося і вкрилося ніжною, тонкою, рожевою шкіркою, його виписали лікуватися вдома.
Попри те, що місто перебувало дуже далеко від фронту, частенько вили сирени. Ні, вони не бігли в підвал, але Саша щоразу здригалася, і серце її тривожно билося.
— Досить, навоювався, скільки можна жити в цьому страху, поїдемо додому.
— Є в мене мрія, повернутися до Маріуполя.
— Після війни приїдемо, не можна ризикувати. Поки є можливість, поїдемо до Фінляндії, ти там пройдеш реабілітацію.
— Я тут її пройду.
Вони починали скандалити, Саша звинувачувала його в бездушності, а він мовчав, розуміючи, що дружині марно розповідати про Арсенія, про друзів, яких залишив на фронті. Про те, що Батьківщина, його місто потребує допомоги й захисту. Бачачи, що чоловік не говорить, замовкала й Саша, розуміючи марність умовлянь.
Наближався день народження Олега, Олександра вже й подарунок приготувала, і столик у кафе замовила. Вирішила оновити свій гардероб і зайшла в бутик, розташований недалеко від будинку, де вони жили. З магазину виходила жінка, глянувши на неї, посміхнулася, сказала:
— Сина, мати, носиш.
У Саші від такої новини й сумка з руки випала, дуже здивувалася. Озирнулася навколо, немає, нікого. Випадок цей вирішила чоловікові не говорити. Але коли прийшли ввечері в кафе, дивлячись на красиво сервірований закусками стіл, їй стало зле. У туалеті її з пів години полоскало, хотілося пити, і про жодне свято не могло, бути й мови. Якось дочекалася кінця вечора, була рада дістатися ліжка. Вранці паморочилося в голові, а коли вона дістала тест на вагітність, куплений ще у Фінляндії, подумала: «Перехвилювалася, харчуюся абияк, ось і захворіла». Але тест, показав вагітність. Вона б упала, якби її не підтримав Олег, який підійшов ззаду. Він уклав дружину на диван.
— Завтра ж їдеш до мами, і чути нічого не хочу, наш син не повинен чекати й боятися вибухів.
— Вона теж сказала, що буде син.
— Хто тобі сказав?
— Жінка біля бутика.
— Нічого собі.
— Ти думаєш мені краще поїхати?
— Звичайно, мені скоро на фронт, щоб ти й, наша дитина були в безпеці. І мені буде спокійно за вас і не так страшно.
Коли проводжав дружину на поїзд, раптом щось заплакало в серці, передчуваючи біду. Але очі були сухі, губи усміхалися. «Не можна, щоб моя жінка бачила сльози, нехай запам’ятає мене радісним». — Вирішив він. Бачачи його незворушність, і Саша заспокоїлася.
— Я люблю тебе, мій герой, — прошепотіла Олександра.
— І я дуже, дуже, моя Сашенька.
У квартиру цього дня він потрапив пізно ввечері, спочатку в шпиталь на реабілітацію поспішав, потім допоміг санітарці перевезти речі, у їхній дім ще на початку агресії влучила ракета, і вона з онуками загиблого на війні сина тулилася в кімнаті в пансіонаті. Нарешті, їм дали квартиру, до ночі вони носили речі з хлопчаками на сьомий поверх, ліфт не працював. Але жінка щиро раділа, що в них буде своє житло. Відмовити в допомозі він не міг, люди, які були на війні, ніколи не залишать дітей загиблих товаришів одних із проблемою.
Навантаження далися взнаки наступного дня, Олег зліг із температурою, лікар наполіг на тому, щоб він повернувся до шпиталю і все потрібно починати спочатку. Рана нила, боліла спина й руки. Про те, щоби потрапити на перекомісію наприкінці місяця, не могло, бути й мови. Чому дуже зраділа Сашенька, яка повернулася до Фінляндії, пройшла обстеження і стала на облік. Йому вона повідомляла всі зміни, які відбувалися з нею під час вагітності. Термін хоч і невеликий, але постійний токсикоз завдавав багато клопоту. У лікарні познайомилася з Ліаною, яка багато допомогла їй надалі, і стала найкращою подругою. Дівчина знала кілька мов, зокрема польську, і розуміла українську мову. Вчила Сашу, правильно вживати фінські слова.