Смерть друга

                                                       Смерть друга
Авто їм відремонтували й вже за тиждень наші герої, розсікали нулівка. Кілька разів допомагали евакуювати хворих із селища, що в прифронтовій зоні. Люди похилого віку боялися залишати свої будинки, і їх буквально виносили з напівзруйнованих підвалів. Потім коли вони потрапляли в тепле приміщення, де їх годували, мили, дякували своїм рятівникам. А наша армія повільно, але впевнено просуваючись уперед, виганяла зі своєї землі руській мір, який залишав після себе руїни й смерть.
Одного разу після тижневої вахти їм дали вихідний. Під’їжджали до гуртожитку вранці, відправивши поранених у шпиталь. Але замість будівлі на них чекали руїни, ракетами обстріляли місто, одна влучила в їхнє житло. Арс метався з кімнати в кімнату, шукаючи свого кошлатого улюбленця, Зефірчика ніде не було. Знайшли його обгорілого, зі склом у боці не далеко від гаража. Під деревом, що росло біля будинку, Арс закопав свого друга. Забрали речі, чайник, що дивом зберігся, подушку й ковдру, інша постіль, де спав Арсеній, була в крові, напевно, кіт був поранений там і вискочив у розбите вікно, думаючи знайти порятунок. Сіли в машину, і хлопець заплакав:
— Я його із собою не брав, боявся, що загине, а його тут смерть знайшла.
— Тепер у тебе десять життів, адже кажуть у котів їх дев’ять. — Намагався жартувати Олег, але на душі було дуже сумно. — Куди ми тепер? — У цей момент у вікно авто постукали. Молоденька дівчина запитала:
— Хлопці, ви із цього гуртожитку?
— Так, — відповів Арсеній, миттєво витер сльози й усміхнувся дівчині.
— Їдьте за мною, я вам дорогу покажу, де будите жити.
Коли вони під’їхали до приватного будинку, дівчина відчинила хвіртку, запросила їх пройти. Запалила газовий котел, який стояв у коридорі.
— Я Олена, волонтер, що вам треба, я привезу.
— Дякую.
Хлопці зайшли в будинок, де все, починаючи від ліжка, закінчуючи посудом, є. Бачачи, як друг розглядає уважно дівчину, попросив:
— Олено, візьміть Арсенія, відвезіть у супермаркет, ми голодні.
Коли молодь поїхала, Олег набрав Сашу й показував їй своє нове житло. Через годину в будинку, який складався з великої кухні, двох кімнат і ванної стало тепло. Ліг у ванну з гарячою водою і довго із задоволенням мився.
Незабаром працювала пральна машина і, якби не бурчав шлунок, нагадуючи, що давно не їв, усе було б чудово. Біля будинку зупинилася машина, з неї вискочив із повними пакетами Арсеній. За десять хвилин сиділи втрьох за столом одразу і снідали, й обідали, як часто це буває на фронті.
Коли поїхала Олена, Олег не впізнав Арса, очі його світилися, він поголився, помився. Увечері почав збиратися на побачення:
— Домовилися з Оленкою в місто поїхати.
— А як же створити шедевр?
— Раптом, я його ніколи не напишу, а дівчина рідкісна, зачепила, дуже сподобалася. Як ти думаєш, а я їй можу сподобатися, чи не дуже?
— Дуже навіть, дуже, — засміявся Олег.
Ночувати хлопець додому не прийшов, а вранці телефонував командир:
— Олеже, їдь до шпиталю, дізнайся про брата, може ліки купити. Кулю йому витягли, я йому додзвонитися не можу.
— Добре, я все зроблю, не переживайте.
Незабаром приїхав із побачення щасливий друг, і вони поїхали в лікарню. З лікарем поговорити не вдалося, але дізнався, що солдата відправили в тил.
Наступного дня возили поранених, а командир сам, переговорив із родичем, який був уже далеко від війни.
Тепер в Арсенія розмови були тільки про Олену. Щоразу знаходив час зателефонувати дівчині. Якось запитав:
— Як ти думаєш, а якщо я зроблю їй освідчуся, вона погодиться?
— А куди вона подінеться? — Засміявся Олег.
— Ти будеш моїм свідком?
— Звичайно.
До вихідних ще далеко, а хлопці кожну вільну хвилину обговорювали, як красивіше й ефектніше зробити освідчення. Дивилися, де букет замовити, весільний стіл.
— Як ти думаєш, у військовій формі на весіллі, нормально?
— Усе добре!
До вихідних залишалася доба, й Арсеній із нетерпінням чекав зустрічі з коханою.
Увечері, привезли поранених до шпиталю, Олена була там, у своїх справах. Закохані, обійнявшись, сиділи в машині, поки Олег, оформляв документи. А коли поверталися на нулівці, Арсеній сказав:
— Я так вдячний тобі, що ти, не став умовляти мене, що б я не одружився, люблю, і хочу, бути щасливим.
— Із чого б я був проти весілля? Зараз такий час, завтра може й не бути.
Було вже далеко за північ, коли вони, зібравши 300-х із передової, поверталися в місто. Почався обстріл, Олег намагався рівніше вести машину, але пролунав вибух. Отямився, день, його кудись несуть. Уже в шпиталі дізнався, що із чотирьох людей у машині він вижив один.