Вижити

                                                             Вижити
Олег: — Зігрітися немає можливості. Скло вибило першою ударною хвилею, коли бомбили університет. Я походив розбитими будинками, знайшов листи пінопласту й забив вікна. Спали в різних кутах кімнати, якщо накриє, хоч хтось залишиться живим. Допоможе іншим, або поховає. На підлогу стелимо картон, пізніше нам за борошно дали ковдру й матрац. Із сусідами обмінялися продуктами, тепер у нас є картопля і яйця. Щось мені неспокійно, раптом влучать у машину, ввечері переставив в інше місце. Наступний день почався з обстрілу, де стояло наше авто прилетів снаряд.
Мій найкращий друг Віталік працює пожежником, запропонував бетонітом обкласти вікна. Йому 2014 року влучив осколок у ногу, зараз вона боліла. Шурочку навчила робити пов’язки мати, яка працювала реабілітологом. Саша і вмовила хлопця, зробити перев’язку. Друг хоч протягом дня міг ходити, без болю. За його порадою, я на будівництві взяв бетоніт і обклав не тільки вікна, а й місця, де спали. Ще він мені подарував плащ, який не горить. І мене всі питали:
— Ти пожежник?
Плащ мені дуже став у пригоді, у ньому було набагато тепліше, і коли поруч щось горіло, надавав упевненості.
Олександра: — На восьме березня Олег подарував оберемок білих троянд, і бабусі чудову червону. Ходжу ними милуюся. Загалом, свято вдалося! Увечері прийшов із роботи Віталік, скаржиться:
— Оленці не знаю, що подарувати.
Я беру квіти, шоколадку:
— Іди, вітай, нехай хоч ще комусь буде приємно сьогодні.
Нового дня телефонує, хвалиться:
— Іду весь такий, хоч і після пожежі копчений, димом пропах, зате, з трояндами й шоколадкою. Вона мене обійняла, поцілувала. Спасибі, Саша, що допомогла, мою дівчину порадувати.
У бабусі дуже болять ноги, холодно, не зігрітися, не розтертися, вона не скаржиться, тільки, чуємо вночі, уві сні стогне. І я нічим не можу їй допомогти.
Олег: — Мій друг у теробороні, дружина його, Олена, вагітна, Саня попросив:
— Прошу тебе відвези мене до неї.
Ми завантажуємо продукти. У мирний час їхати недалеко. А зараз довго кружляємо, кругом рвуться снаряди, дороги розбиті. Він вийшов, сиджу, чекаю його, а вибухи не припиняються. Через час підбігає, радіє:
— Жива.
Залишаю машину, заходимо, бачу його дружину бліду, перелякану, Олена курить.
— Ти, що дитину труїш, — сердитися її мати.
— Відчепіться, усі від мене. — Відчайдушно кричить жінка.
Чоловік притискає бідолаху міцно до себе, і вона затихає. Тесть Сашка веде мене в гараж, де дає каністру бензину.
— Дякую, що зятя привіз. Три дні в підвалі сиділи, у самого дах їде, а донька ще й вагітна. — Пояснює він. — Їй скоро народжувати, треба везти в безпечне місце. Пробував, дороги обстрілюють. Чекаємо коридор, обіцяли.
Прощаюся з Тарасом Івановичем, на мене чекає друг, нам треба поспішати. Із Санею пізно ввечері повертаємося, я в салон, а він на блокпост.
Олександра: — Поки не приїхав Олег, не знаходжу собі місця. Розумію, друже, дружина вагітна, треба допомогти, але страх втратити коханого мучить моє серце. Нарешті чую його голос, вибігаю назустріч.
— Рідна, я пропах бензином. — Стримує мене Олег.
- Найкращий у світі запах, ми багаті, бензин — це розкіш у наш час. — Жартую я, у кожному жарті є частка правди. Паливо для машини на вагу золота.