Розділ 2. Чері Лейн.

***

Від самого ранку біля старого будинку возилися вантажники й молода пара. Вони переносили речі у квартиру, яка дісталася Веду Крейгу у спадок від дідуся. Вони возилися з речами практично до самого вечора.

Нарешті, коли останні коробки були занесені. Ліндсі Воррен, його дівчина озирнулася. Квартира була похмурою: шпалери пожовкли, старі меблі так і норовили розвалитися. Крізь потріскані вікна кімнатою гуляв протяг. А вишнею на торті був вид із вікна. І справді, вид із вікна був просто жахливий. Голі кущі та дерева, порожні під'їзди, немов там ніхто не живе, обшарпані стіни будинків, калюжі незрозумілої субстанції біля входу. Та ще й на додачу смутні чутки про цей район.

- А тебе не бентежить це місце, Веде? - крадькома запитала дівчина, вказуючи на страхітливий вид із вікна. Вона ще раз глянула у вікно і відвернула погляд від огиди - Як тут твій дідусь жив?

Вед зітхнув і, обійнявши дівчину, сказав м'яким голосом.

- Заспокойся Ліндсі. Я, якщо чесно, сам не в захваті від цього району. Дідусь казав, що як тільки переберемося, то щоб одразу ж цю квартиру продали, а самі почали шукати нову. - він важко зітхнув - Тепер, здається, розумію, чому.

Ліндсі поблажливо обійняла свого хлопця за плечі та ще раз озирнулася. У принципі, якщо зробити ремонт і звикнути до району, то все буде просто чудово. Не варто напирати на Веда, який і так старався для них.

- Ну, якщо постаратися... Чаклувати над цією... кхм... квартиркою. То цілком може вийти щось. - вона м'яко повернула обличчя хлопця на себе. - Гей, милий, не дарма я вчуся на дизайнера інтер'єру. Ми з неї цукерку зробимо.

Вед криво усміхнувся.

- Не сумніваюся в тобі, рідна. Проте все ж хочу виконати останню волю діда. Продамо її під три чорти й купимо щось краще.

Ліндсі знизала плечима.

- Як скажеш... Але чим дідусь мотивував, коли просив тебе її якнайшвидше продати?

- Якийсь Чері Лейн... - відповів Вед, намагаючись згадати, чи правильно він назвав ім'я.

- Чері хто? - перепитала дівчина.

Вед повторив.

- Лейн. Чері Лейн. Дідусь казав мені, що вона вбила бабусю, і тому він виховував мого батька один. А ще розповідав, що вона періодично приходила до них із батьком. Тому щойно тато почав зустрічатися з мамою, дідусь заборонив їм жити тут і допоміг із пошуком недорогого житла.

Ліндсі міцніше притиснулася до нього. Мало того, що це жахливе місце. Воно ще й пов'язане з нещадною вбивцею, яку ніхто в очі не бачив. Вона важко зітхнула і пішла подивитися кухню.

Кухня була в гарному стані. Нічого ніде не зламано. Та й узагалі квартира почала здаватися більш менш нормальною. Те, що моторошний район - це ще хоч якось пережити можна. Ліндсі посміхнулася і підійшла до дверей. Смикнула ручку кілька разів - не відчиняються. Тоді вона покликала Веда.

- Веде, тут двері заклинило. Не допоможеш?

- Уже біжу, люба! - весело він.

- Добре... - відповіла стурбовано Ліндсі.

Вона сіла за стіл і стала чекати, коли її хлопець відчинить двері.

Раптово чиясь тінь прослизнула повз неї.

- Вед?... - невпевнено покликала вона і повільно повернулася до дверей.

Її пересмикнуло від страху. Що це таке?! Жінка вся в крові, а в деяких місцях навіть відвалилися шматки шкіри, зіниці закотилися ніби в небіжчиці. Ліндсі відійшла назад. Але та жінка підійшла до неї вже з ножем у руках. Дівчина швидко кинулася до дверей і стала вже тарабанити у двері та кричати, але це все було марно. І тут вона відчула, як ніж повільно встромляється їй у між лопаток. Дівчина намагалася протистояти, вона не хотіла вмирати. Але незабаром усе потемніло.

Двері перед Ведом раптово відчинилися самі. І від переляку бідний хлопець зробив кілька кроків назад. Ліндсі була мертва!... Але чому?!... Як це сталося?!... Поруч із мертвою дівчиною стояла та сама, про яку говорив його дідусь - Чері Лейн, а на підлозі було написано кров'ю: "Кожна помре моєю смертю...".

***

Джейд дивилася у вікно, притулившись до скла. Вона відчайдушно намагалася прийти до тями після подій у школі. Нашестя привидів вибило її з колії.

 По радіо транслювали новини: "Учора о сімнадцять тридцять у районі Віллс-Рейвс було вбито Ліндсі Ворен. Дівчина отримала поранення між лопаток холодною зброєю. Її хлопець, Вед Крейг стверджує, що це зробив якийсь древній дух... ".

Дін глянув на пониклий вигляд дівчини й приглушив радіоприймач. А Вінс серйозно вимовив.

- А скидається на почерк Чері Лейн. Давно вже ми за нею ганяємося... Чуєш, брате, пора ловити цю тварюку. Може поїхали поки слід свіжий?  

Дін уже не витримав і смирив його.

- Вінсент!

Вінсент глянув на Джейд, яка сиділа з пониклим виглядом. Вона й так виглядала не дуже, а через навалу привидів на школу їй зовсім стало погано. Він лише поклав руку їй на плече і запитав.

- Джейд, де ти живеш? Ми відвеземо тебе.

- На Вільтер-Стріт. - як і раніше пониклим голосом відповіла Джейд - це на околиці містечка.