Розділ 1. Привиди, які не закінчили свої справи.

***

Захід сонця. Було дуже спекотно. Але все ж це не завадило Ейпріл Мессор прийти на могилу до свого покійного нареченого, який загинув під час навали терористів, що встановили бомбу в торговому центрі. Під час вибуху Ейпріл і їхні спільні друзі відійшли по їхнє улюблене морозиво до фургончика через дорогу, а її наречений, Джордж, залишився всередині. Вона розуміла, що вони опинилися в непотрібному місці в непотрібний час. Але чому всі вижили, а він ні. Адже це так... нечесно...

Вона підійшла ближче до могили й поклала чотири червоні гвоздики. По обличчю знову покотилися сльози, і вона ледве чутно промовила.

- Джордж, я сумую за тобою...

Раптово заграла мелодія телефонного рингтона. Цей дзвінок був абсолютно недоречний. Однак, дівчина заспокоїла себе і зняла слухавку.

- Я слухаю. - у телефоні мовчання. Ейпріл злякалася - Хто це? - у слухавці почався дивний скрип. Вона зі злістю промовила - Ви відповісте чи ні?!

Раптово за її спиною почувся хрипкий злий голос.

- Я хочу забрати тебе із собою...

У паніці Ейпріл обернулася і, о господи - перед нею стояв Джордж! Тільки Ейпріл не була щаслива побачити його, навпаки - вона до смерті злякалася. Це був не він! Скоріше чудовисько, що пожирає чужі життя, але не її наречений. Його очі виблискували яскравими вогнями. Ейпріл відсахнулася назад. Вона спіткнулася об камінь і впала на спину. Привид наблизився. Тільки тепер зблизька вона могла роздивитися його. Перекошене обличчя здавалося порожнім, замість щік уламки обвугленої шкіри, в очах полопалися капіляри й від цього вони відливають червоним. Ейпріл швидко підскочила і хотіла тікати. Але привид не дозволив, і перегородивши їй шлях, подивився просто в очі. Раптом дівчина відчула різкий біль. Немов її ріжуть. Вона зайшлася кашлем і, подивившись на свою долоню, застигла в жаху - на ній була кров. Ейпріл хотіла закричати, але не змогла. Дихання перекрило. Очі застелила червона пелена. Вона розуміла, що це кінець.

***

Джейд поклала по шість червоних тюльпанів на могили батька і матері. І в неї знову виступили сльози. Вона прекрасно розуміла, що плакати марно - це все одно їх не поверне. Перед очима, як і раніше, стояла та моторошна ніч і крик мами, коли машина полетіла з яру вниз. Напередодні її батько, Майкл, заїхав до свого друга і партнера по бізнесу - Волмарта. У нього було своє детективне агентство. Після цього він хотів поговорити з нею. Як здавалося Джейд, вочевидь він хоче почати посвячувати її у справи, щоб передати агентство, коли прийде час. Але спочатку вбили його, а потім маму. Партнер у швидкості після похорону поїхав. Перші кілька тижнів Джейд вважала, що це він причетний до смерті сім'ї й ненавиділа Волмарта. Потім, змусивши міркувати тверезо, зрозуміла - нічиєї провини немає. Але від цього було не легше. Дівчина все ще тужила і плакала за батьками. Вона так мало їм сказала, так мало разів обійняла. Хотілося, щоб усе було зовсім інакше.

Поруч із нею стояла її найкраща подруга Кейті. Вона була єдиною, хто розумів її. Весь час ходила з нею на цвинтар. А решта її друзів після випадку з їхнім учителем історії міс Мессор сюди боялися приходити.

Міс Мессор знайшли що стікає кров'ю біля могили її нареченого. На тілі слідів холодного, вогнепального або ж насильства не знайшли. Медичний висновок теж нічого не показав. Після цього багато хто обходив кладовище стороною і на прохання Джейд піти разом квапливо хитали головою.

 Тільки Кейті не боялася. Вона вважала, що Джейд як ні кому іншому потрібна її підтримка. Вона підійшла до Джейд і обійняла подругу за плечі, сказала.

- Джейд, тобі краще довго тут не перебувати, нам пора.

- Добре, Кейті. - ледь чутно промовила Джейд, витираючи сльози з очей - Ходімо.

І вони пішли. Кладовище Стоун-Вілладж було величезним. Вхід був у новій частині, а вихід - у старій. Зазвичай Джейд виходила так само як і входила - через нову частину. Але було надто пізно і нові металеві ворота вже зачинилися на замок. Вони були автоматично налаштовані, відчинятися і зачинятися в певний час. Тоді як перекошені від часу ворота в старій частині цвинтаря були відчинені постійно: заходь не бійся, виходь - не плач.

Дівчата потихеньку наближалися до виходу. Але раптово Кейті впала на коліна і, обхопивши руками, зігнулася навпіл. Вона заплющила очі й відвернула обличчя. Джейд схилилася над подругою.

- Господи, Кейті! Що з тобою?

Але вона не відповідала. Кейті всю трясло. Через кілька миттєвостей вона заспокоїлася і повернулася до Джейд. Але Джейд і слова не могла вимовити. Обличчя подруги почервоніло, в очах полопалися судини та з них текли криваві сльози.

- Ззаду... - здавлено промовила Кейті й закричала.

Крик Кейті був відчайдушний гортанний. Передсмертний. Це був її останній крик. Джейд від страху оторопіла. Усе точнісінько, як із батьком. Він також кричав, коли Джейд побачила його мертвим. Ззаду повіяло холодом. Дівчина різко схопилася та обернулася. Вона зробила кілька кроків назад, і тут перед нею з'явилася дивна людина, якщо це була людина. Він був жахливо схожий на Бена Грегерса - колишнього партнера її покійного батька. Слизький тип був. Завжди намагався відхопити більший шматок і нахабно брехав Майклу. Коли її батько все дізнався, то звільнив Бена. Той втратив купу грошей і в день звільнення розсипався в прокльонах у бік Майкла і Волмарта. І поїхав жахливо злим і засмученим. Бен гнав на шаленій швидкості й, за підсумком, розбився. Ще, чомусь Джейд згадала вбивство своєї вчительки з історії, Ейпріл Мессор. Її смерть була найбільше наближена до загибелі подруги за описом. Не може бути... У жаху дівчина кинулася бігти. Але марно: куди б вона не побігла, привид знову і знову наздоганяв її. Незабаром він зовсім загнав її в глухий кут. У Джейд шалено заколотилося серце. Що він таке? Навіщо йому вбивати її? Щоб більше не бачити цього закривавленого обличчя, очей, що світяться, і прозорого, як скло, тіла, на якому були численні подряпини й синці, вона заплющила очі. Раптово Джейд почула постріл із пістолета. Вона розплющила очі й побачила, що чудовисько стоїть на місці й розбухає, немов ось - ось вибухне. Але замість того, щоб відійти, Джейд стояла і дивилася на нього.  І тут хтось відштовхнув її, а привид загорівся.