22. Єлизавета

Приходжу до тями. Все тіло болить, а рука забінтована. Гіпсу немає, а отже вивих. Хоча, навряд чи б тут викликали лікаря. Ще й дихати важко. Скоріш за все травмувала ребра, коли падала. Хто ж мені поставив підніжку? Я впевнена, що там стояла дівчина. Навряд чи мені привиділося.

Хоча я вже ні в чому не можу бути впевненою. Невідомом що зі мною тут робили поки я була непритомна. Могли щось вколоти. Блін! Вони ж і вкололи. Тільки до цього... Що трапилося до цього, чому я втратила сприйняття реальності?

Намагаюся знову щось пригадати. Напрягаю мізки, кручу верчу усілякі можливі варіант.

Сльози котяться коли приходить усвідомлення того, що Аня допомогла Ніколя. Після її вина я втратила свідомість. Явно від двох келихів такого б не трапилося. Виходить, що вона щось підсипала. Самопочуття було таким же як і після шампанського котрим пригощав той негідник! Отже, вони підсипали однаковий препарат. Можливо клофелін чи снодійне?

Також з їх діалогу роблю висновок, що подруга постійно приводить йому дівчат для роботи. Як вона так могла? Заради грошей підставляла дівчат в цю професію, мене... А що він хоче зробити зі мною? Позбутися, або долучити до цієї професії? Краще нехай вб’є! Працювати точно не буду!

Ух... Це божевілля! Цього бути не може. Зрадила найкраща подруга. Та ще й як зрадила — відправила мене в бордель. Навіть у страшному сні такого не насниться.

Якби я знала, що вляпаюся у таке лайно не приїздила на батьківщину. От тобі і поїздочка на рідні землі, нічого не скажеш. Ще не відомом чим вона скінчиться.

— Оговталася, — навіть не почула, як сюди увійшла жіночка років п’ятидесяти з шрамом на пів обличчя. Виглядає жахаюче.

— Допоможіть, — відчуваю, як тріскаються пересохші губи.

— Так я принесла тобі ліків. Нащо бігла як божевільна? Сходи круті легко перечепитися, — усміхається та показує мені стакан з таблеткою у руці.

— Допоможіть втекти звідси.

— Люба, шляху назад немає. Знала на що погоджуєшся.

— Мене викрали, — як же хочеться кричати, але сил зовсім немає. Ледь можу говорити.

— Припини видумувати. Всі ви так кажете, а потім радієте хорошій зарплатні! — усмішка зникає з її обличчя. Жінка стає суровою. — Ніколи мені тут панькатися з тобою, пий ліки, — починає запихати мені в рота таблетку.

Сил пручатися немає, отже виконую команду. Таблетці не довіряю. Вистачило подруги, котра чимось обпоїла. Тільки вибору немає. Я безсила пручатися. А от воду п’ю з божевільною жагою. Здається мій організм на половину залишився без води.

— Мені час працювати, — не дає допити, прибирає склянку. — У ванній кімнаті хоч добу сиди біля крану.

Жінка йде геть. Чую, як зачиняє ключем двері. А пити досі хочеться. Навіть не залишила склянку.

Ванна кімната вона сказала. Тільки де вона? Учора не бачила.

Потихеньку саджуся на ліжко та бачу маленьки двері біля шкафу. Дивно, що вчора не бачила. Хитаюся та маленькими кроками прямую в бік суміжної кімнати. Можливо там зможу найти хоч якийсь вихід на зовні. Вікно наприклад.

Тільки там на мене чекає величезне розчарування. Малесенька кімнаточка без вікон. Більш схожа на якусь комору, ніж кімнату для гігієни. Темні запліснявілі стіни, злив прямо в підлозі та поруч з ним унітаз, точніше частина його: нижня частина без бачка для зливу. Тобто сходив в туалет і лейкою для миття злив залишки життєдіяльності. Бридота! Навіть раковини немає щоб вмитися, а запах...

Зачиняю двері. Заглядати туди немає бажання, а що казати стосовно гігієнічних процедур. Я краще, як кицька, в куточок.

— На що ти мене підписала, подружко...

Падаю на ліжко та ридаю не зважаючи на сильний біль. Фізичний біль це ніщо в порівнянні з душевним. А думки о моєму майбутньому взагалі зникають. Адже в цьому місці мене нічого хорошого не чекає.

Дік

Одразу прямую в кабінет Ніколя. Так я ще ніколи не злився на друга, киплю весь.

—  Ти навіщо збрехав?

—  Що за наїзди?

—  Вчора тут біла Аня з тобою! Ти ж сказав, що не бачив її.

—  Взагалі— то ти спитав чи не приїздив я, —  тягне нахабну усмішку. —  А за нашу зустріч...

—  Не роби з себе дурного. Міг би сказати що да як. Нащо приховувати?

—  Ти спитав, я відповів. Які проблеми?

—  В тому, що у Аньки гостює... ее— е— е, —  не впевнений, що варто розкривати усі карти. Останнім часом дивна в нього поведінка. —  Ліза, моя однокласниця.

—  О, так новенька це твоя колишня однокласниця? Ось чому ти так за неї горою. Чи тут присутні амурні справи? —  рже.

—  Припини! —  обурююся. —  Я не можу її знайти, а ти знаєшь де її подруге.

—  Де, де... Спить у VIP кімнаті. Дуже вже хотіла попрацювати учора.

—  Сподіваюсь ти не причетний до її зникнення.

—  Припини, —  підіймає руки вгору. —  Твоє прохання для мене закон. Не кіпішуй, пішла по магазинам.

Мовчки виходжу з кабінету та йду у напрямку VIP кімнати. Є надія, що Анька вкурсі де може бути Єлизавета. Не пробачу собі, якщо вона потрапила у біду. А поведінка друга все більше та більше напрягає. Нащо він приховує інформацію? Перкручує мої слова? Ще підозріло косить погляд. Враження, що побаюється мене.