20. Єлизавета

— Як я тебе розумію, — немов почув мої думки. — Мене інколи також бере смуток, коли пригадую безтурботне дитинство. Було класно ні про що не думати та робити так як хочеться, не думати про завтра та не мати проблем.

— В тебе зараз проблеми? — розцінюю його слова по своєму.

— Маю на увазі, що зараз ти більше замислюєся про подальше життя та про гроші. Раніше жив одним днем та не думав про майбутнє.

— Можливо, — погоджуюся. — Я зателефоную Ані, мені потрібно з нею зустрітися, — згадую глобальнішу проблему з усього цього.

— Звісно, — цілує та підводиться щоб йти з кімнати. — Поговори з нею, а я допоможу мамі.

— Що треба?! Я поки не працюю, — душероздераючий крик у відповідь на дзвінок.

— Аню, Анечко, — знову навертаються сльози. — Це Ліза. В тебе щось трапилося?

— Яка Ліза? — тон не міняється. Ніколи такою сердитою її не чула.

— Єлизавета, твоя подруга з Америки, — уточнюю шоковани тим, що мене не впізнають.

— Аааа. Чого треба? Я думала ти вже улетіла.

— Без тебе нікуди не полечу, я ж за тобою сюди прилетіла, — продовжую сюсюкатися, не звертаючи уваги на її грубість. — Аню, мені байдуже на всі твої проблеми, ми обов’язково з ними впораємося. Политемо звідси геть і ти почнеш нове життя.

— Та що ти знаєшь! — я в шоці від її стану. Що трапилося з позитивною дівчиною за ці дні?

— Не важливо, але разом ми все зможемо. Я за тобою ввечері приїду, посидимо у мого друга поки купимо білети на літак.

— Мажорка, — сміється. — Як в тебе все просто. Та від тебе в мене тільки проблеми! Нащо ти взагалі сюди прилетіла? Повертайся назад!

— Ань, я не знаю, що в тебе трапилося, але ніколи не залишу в біді. Повір, я тобі допоможу.

— Та йди ти... — обриває дзвінок.

Починаю знову дзвонити. Не вірю, що вона поклала слухавку. Скоріш за все обірвався зв’язок. Аня ніколи так зі мною не розмовляла. Можливо сердиться, що я не ночую у неї.

Пам’ятаю, подруга завжди була власницею. Якщо ми гуляли, то тільки вдвох, вона не визнавала інших моїх подруг. Завжди казала, що так ми не можемо нормально спілкуватися, їй легше коли ми тільки вдвох. Я ж дружила з іншими дівчатими також, але в моїй компанії Ані ніколи не було. А вона тільки зі мною.

От і зараз нервує, що я приїхала до неї, а знаходжуся в іншому місці. Звісно, скучила сильно і боїться, що нормально не поспілкуємося. Здається вона досі не розуміє, що я не залишу її в цьому місті. До всієї інформації я прагнула забрати подругу, а тепер тим паче. Навіть розмови про інші варіанти не може бути!

Коли ж після непріхованої кількості дзвінків чую “зараз обонент не доступний” зриваюся на крик. Біль від такої поведінки виривається на зовні. Мене викручує на виворот від такої несправедливості. А ще криє від того, що вона зараз у біді. Моживо її образив Ніколя? Як я про це не подумала?!

— Потрібно їхати до Ані, негайно! — знаходжу одразу вихід з ситуації. Біжу на кухню і ледь не трясу Марка, щоб він виконав мої вимоги. Навіть біль в ногах зникає.

— Стривай, — всаджує мене у крісло. — Випий водички, заспокойся й поясни все нормально.

— Що пояснювати? — вибухаю від злості. — Я відчуваю, що з Анею біда, ми повинні допомогти.

— Перш ніж щось робити потрібно заспокоїтися. Поясни мені спокійно звідки такі висновки?

— Тоді я поїду сама! Раз не хочеш допомагати, — продовжую нервувати.

— Марк, вийди, — втручається у розмову його мама.

— Я в шоці, — бубонить покидаючи приміщення. — Що з цією дівчиною відбувається?

— Ти не повинна зараз виміщати зло на тих хто поруч, — сідає навпроти. Її спокою можна тільки позаздрити. — Зроби видих і спокійно поясни що тобі сказала подруга.

Її тон діє безвідмовно, заспокійливо. Розумію, що перегнула, немала права виміщати свою злість на хлопця. Подумає, що є неадекватна.

— Я не знаю що з нею, — починаю пересказувати нашу розмову.

— Дівчинко, не хочу тебе розчаровувати, але я бачила подібний стан, — зітхає. — Ірина також ставала дуже агресивною коли залишалася без наркотиків.

— Ні, Аня не могла...

— Люба, це складно прийняти, але якщо твоя подруга завжди була позитивною та розважливою, то такий стан підтверджує її залежність. Навіть якби вона на тебе ссердилася, то не стала би так розмовляти. Це не привід для обвинувачень та ігнору.

Не хочу вірити тітці, але підсвідомо погоджуюся з нею. Бачила я такі напади у наркоманів. Такі люди дуже страшні коли залишаються без допінгу. Пам’ятаю один пацієнт ладен був вбити за таблетку. Дідько! Чому моя подруга? Чому?

— Пробач, — підходжу до Марка після розмови з тіткою Ніною. — Аня дуже мене налякала, я зірвалася.

— Я розумію, ти дуже за неї переживаєш, — навіть не злиться. В очах співчуття. — Я обов’язково зроблю як ти скажеш, але потрібно не поспішати. Почекаємо трішки, можливо Аня й сама зрозуміє, що перегнула палицю. Дай їй час тобі передзвонити.

— А якщо Ніколя образить її?