19. Єлизавета

Чую, як за Марком зачиняються двері кімнати, а потім квартири. Нарешті можу розслабитися й не прикидатися сплячою. Сьогодні майже не спала. В голові все крутилася учорашня розмова хлопця з його мамою.

Коли він пішов готувати обід я таки встала, щоб спробувати пройтися та допомогти. Не такі вже й страшні рани, щоб через них цілими днями лежати. В коридорі стала свідком їхньої розмови. Таки Ніколя ще той гад. Тільки не до кінця все зрозуміла: Що трапилося з Іркою? Чого він псує дівчат? Чому його бояться?

Ледь витримала, щоб не влаштувати допит. Тільки ж нічого від однокласника не дізнатися, а отже є надія на тітку Ніну. Потім ще з Анею потрібно буде зустрітися. Якщо той Ніколя такий небезпечний, необхідно її попередити, завадити їх спілкуванню.

Перше, що вирішую робити так це йти до тітки, поки не повернувся хлопець. Він не повинен щось запідозрити. Наче б то вдалося вчора його переконати в моїй покорі. Він дав ясно зрозуміти, що я немаю право щось знати. А отже, нехай думає, що переконав.

— Добрий ранок. Можна? — заглядаю у кімнату тітки Ніни.

— Заходь, люба. О, ти майже не кульгавиш, — звертає увагу на мою ходу.

— Набагато краще, але мов та черепаха.

— Ти сильно травмувала ноги, повинен час пройти поки загоїться.

— Скоро мине, — сідаю поруч. — Я прийшла серйозно поговорити.

— Про що? — виглядає так, немов знає мету мого візиту й чекає запитань.

— Розкажіть мені, будь ласка, все що знаєте про Ніколя. А також, що трапилося з Ірою. Вчора випадково почула вашу розмову й переживаю за свою подругу. Вона також знає його. Якщо він небезпечний, то я повинна вберегти Аню.

— Ходімо на балкон, вип’ємо чаю, а мені потрібно закурити, — швидко погоджується на розмову.

На балконі є все необхідне для відпочинку. Не думала, що він такий великий. Скучила за теплим сонечком та вітром. Не звикла цілодобово сидіти в квартирі. Зручно вмощуюся в крісло та чекаю.

Жінка немов затягує момент розмови: не поспішаючи готує нам чай з солодощами. Коли ж приходить на балкон одразу ж скурює кілька цагарок. Просить мене не квапити й дати їй час.

Мої нерви на межі. Так і хочеться силою змусити її говорити. Хоч починай діяти через гіпноз. В цій сім’ї не дочекаєшся на правду. Щось приховують, змовчують, не квапляться говорити. Яблонько від яблуньки. Нічого не вдіяти.

— Повір я завжди намагалася припинити спілкування Марка з Ніколя, — нарешті починає говорити. Ледь дихаю, щоб раптом не завадити розмові. — Мені він з першого дня не сподобався. А коли познайомилася з Іриною, то взагалі ладна була його задушити власноруч. Добре, що син не займається темними справами. Все ж таки не дарма його виховувала, — закурює чергову цигарку.

— Які темні справи? — підганяю тітку, адже в будь який момент може повернутися однокласник.

— Ірина прийшла просити допомоги у Марка, — продовжує розповідати ігноруючи моє запитання. — Вона дізналася, що він хороший друг Миколи й сподівалася на допомогу. Марк дуже впертий та й другові довіряє. Не одразу хотів допомагати. Через деякий час таки нам вдалося виплакати допомогу й Ірку залишили в спокої, — схлипує жінка.

Якось розмито складається пазл. Поки нічого не зрозуміло, але точно ясно, що Ніколя підлий та підступний. Пригадуючи розмову з Анею розумію, що він або вміє гарно залякувати, або має можливість заподіяти шкоду. Хоча, беззахисну дівчину завжди легко налякати.

— Тільки не на довго відчепилися від неї й почали вимагати гроші, — продовжила розповідь. — Бідолашна віддала все що мала, я також допомогла розрахуватися. Тільки його пси ніяк не заспокоювалися. Все ловили її, залякували та хотіли грошей. Дійшло до того, що вона поселилася в нашій квартирі. Ох, як Марк сердився. Не любить він стороніх, — схлипує та не зупиняється курити. — Все таки пожалів дівчину, я вже думала, що в них будуть стосунки. Дуже хороша вона, тільки не важка доля змусила піти працювати у клуб де потім Ніколя завербував: підсадив на наркотики та змусив торгувати тілом, — здається вона марить.

— Як змусив? Ми ж не в середньовіччі, — обурююся, шокована такою заявкою від тітки Ніни. Думала він звичайний садист, котрий зваблює дівчат та знущається, але настільки страшної історії не могла уявити.

— Ой, скільки мені Іра розповідала про того покидька. Більшість дівчат працюють в нього не по своїй волі. Деякі взагалі знаходяться в якомусь закритому клубі й там з них знущаються місцеві багатії, — тремтить від злісті. — Зрештою він вбив Іру, не дав спокійно насолодитися життям. А вона ж хотіла поїхати звідси, розпочати малювати. В неї талант до мистецтва. Можливо б в столиці знайшла хорошого хлопця, народила діток.

— Як вбив? — не хочу її перебивати, але й слухати зайву балаканину немає часу. — Ви були свідком? Чому не заявии на нього в поліцію.

— А тут на нього управи немає. Все підкуплено. Здається, що все місто належить йому та його псам. Здається, що ми застрягли в дев’яностих де править кримінал та має владу.

— То ви були свідком Іриної смерті?

— Я не бачила, але впевнена, що з цього бізнесу не дозволено просто так йти. Вона раптово зникла, залишивши записку. Як би мене не переконував Марк, але б вона обов’язково вийшла зі мною на зв’язок. Не могла просто зникнути безслідно. Це Ніколя наказав прибрати її, щоб не було клопоту. А можливо взагалі відвіз її у той закритий клуб і тепер над нею знущаються поки не помре, — сльози котяться градом. Шкода, що я змусила говорити її на болючю тему, але просто мала дізнатися правду.