17. Дік

Що я за бовдур! Бачу, як образив її своїми запитаннями. Таки не вмію спілкуватися з нормальними дівчатами. До чого довів бідолашну... ладна вигнати мене, піти геть не зважаючи на біль в ногах та на те, що між нами було.

— Пробач, — вдягаю штани, щоб позбавити обох незручностей. — Я не знаю чому так поводжуся. З тобою немов пацан.

— Не видно, по твоїм вмінням, що ти ніколи не спілкувався з дівчинами.

— Річ не в цьому, — або кажу все як є, або вона припинить спілкування. — Ти інша. Я не мав можливості спілкуватися з нормальними дівчинами. Тому з тобою поводжуся мов бовдур. Нервую сильно.

— В якому сенсі нормальними? — здається не розуміє мене. — Що не так з твоїми попередніми дівчинами.

— Не так легко пояснити все.

— А ти спробуй. Бо мені починає здаватися, що ти неадекватний, — дивиться з презирством.

Підбираю влучні слова. Зайвої інформації їй точно не потрібно знати. Без жодного сорому зізнаюся Лізі в своїх почуттях. Не скажу, що любов, але симпатія точно є. Розповідаю про дивне тяжіння до неї, про страх зробити боляче. Згадую шкільні роки, коли боявся підійти хоч дуже хотів поспілкуватися. Кажу, що завжди хотів мати стосунки, але якось не складалося. Чомусь в ній я бачу дівчину з якою хотів би спробувати збудувати сім’ю, отримати щастя поруч з нею.

— Здається шкільна симпатія залишилася й досі, — на останок роблю висновок.

Дивитися не осмілююся, але очікую на відповідь. Важлива її думка, а головне чи готова вона прийняти мою пропозицію. Я хочу справжніх, нормальних стосунків з цією дівчиною. Шосте чуття підказує, що все може скластися в нас як найкраще.

— Ти також подобався мені в школі, — шепоче на вухо обійнявши мене. — Скажу ще, що зараз, коли побачила тебе в машині у Ніколя, немов отримала розряд струмом. Не впізнала, ти змінився, але одразу виникло бажання познайомитися з тобою.

— Це пояснює твоє стрімке бажання допомогти незнайомцю, — радію, адже маю ще одне підтвердження її безпідступних намірів.

— Напевно так, адже спочатку дивувалася. Анька запевняла, що ти п’яниця, а мені хотілося тобі допомогти.

— Я радий, що так склалося, — зізнаюся. — Нехай не так все біло добре, але ми таки зустрілися.

— Що ти маєш на увазі?

— Не важливо. Головне, що ми разом, — сідаю поруч з нею. — Ти готова довіритися мені? Повірити, що я адекватний?

Не поспішає з відповіддю. Вивчає мене. Точно хоче побачити брехню. Не можу подивитися на себе з боку, але здається виглядаю переконливо адже отримую від неї впевнена “так”.

— Діти, — стукіт у двері та голос мами. — Тут на мій телефон двзонить подруга Лізоньки.

— Потім...

— Зараз відчинемо двері, — зупиняє моє бажання відмовити.

Доводиться йти до дверей, щоб забрати у мами апарат. На диво вона не намагається лізти з допитом, віддає телефон та йде.

— Не кажи де ти зараз, — перш ніж віддати слухавку прошу Лізу. Згадую, як Ніколя хотів її знайти.

Киває, бере до рук слухавку та поглядом просить залишити її.

— Я поки тут приберуся, а ти розмовляй, — починаю ходити кімнатою, щоб для початку поскладати розкидані речі.

Я вмію відволікатися, щоб не підслуховувати чужу розмову. Починаю по максимуму наводити порядок. Хоча після нашого бою гармидар ще той. Без пилососу не обійтись. Нічого, потім краще приберу. Зараз би не завадило відпочити. Вже майже година дня. Ще й купа пропущених дзвінків від Ніколя. Тільки от йому я зараз дзвонити не буду. Та й в гості не нагряне, бо з моєю мамою в них не склалися стосунки. Вона не пустить його на поріг, а друг не буде ризикувати отримати порцію стусанів.

— Він шукає мене й хоче вбити, — чую стурбований голос Лізи.

— Хто?

— Ніколя, він причетний до мого викрадення зараз шукає мене щоб вбити, — тремтить моя дівчинка.

— Ти звідки це взяла? — підходжу, щоб заспокоїти.

— Аня сказала, він був у неї. Погрожував та побив, — шоковано дивиться повз мене.

— Це дурниці! — впевнено заперечую, щоб не налякати ще більше. В жодному разі Ліза не повинна дізнатися про те, що відбувається в місті та про справи Ніколя. Я обов’язково все владнаю. Тільки б змусити її чекати й не робити нічого без мого відома.

Хоч вона тендітна та ранима, але завжди була справедливою й ніколи не поступалася бажанням, йшла на пролом. Зараз я впевнений, така ж сама, бо це підтверджується тим, що вона вперто хотіла допомогти незнайомцю незважаючи ні на що.

Єлизавета

Не розумію чому Дік так відданик своєму другові. Це звісно добре, але він мене також знає з дитинства. Міг би хоча б прислухатися до мене, перевірити. Моя ітнуїція та психологічні навики ніколи не обманювали. Ще він не чув голосу Ані, вона дуже була стурбована та залякана.

А як вона боялася дізнатися адресу де я зараз знаходжуся. Прямо зізналася, що не хоче чути цього тому що боїться розповісти все Ніколя. Також просила мене найближчим часом повертатися назад. Тільки я не можу без неї поїхати, спочатку це була моя головна місія для повернення на батьківщину, а ще й Марк тепер у мене є — сподіваюсь він захоче поїхати разом.