10. Дік

Щойно прийшов до тями, точніше, гарно виспався. Одразу ж вирішую знову їхати до Ніколя. Біля його квартири мене чекало розчарування — друга немає вдома. Дивно, що о восьмій ранку він кудись поїхав.

На дзвінок не відповідає. Скоріш за все, знову десь відпочиває з черговою кралею. Тільки ж я попереджав, що сьогодні ми повинні владнати питання стосовно мого викрадення, або ж, хоча б, наблизитися до логічного кінця.

Майже місяць намагаюся дізнатися звідки в мій бік йде загроза, але все марно. Жодного натяку на когось з колишнього оточення.

Що ж, самому краще туди не їхати. Мало що може там чекати. Вирішую взяти з собою охоронця з нічного клубу де завідує Ніколя. Та й його дозвіл, на носіння зброї, не завадить.

— Чао, — монотонним голосом звертаюся до Андрія щойно той відповідає на дзвінок. — Ніколя не з’являвся?

— Його не було з позавчора.

— Потрібно, щоб ти зі мною з’їздив в одне місце. Я зараз приїду за тобою, — кладу слухавку.

Повертаюся в автівку та їду у напрямку центру. Не впевнений, що поїздка в колишній травмпункт дасть результати. Навряд чи там хтось буде. Явно підпільне приміщення, котре обов’язково тепер приховають, адже я втік та спалив цю невідому контору. Але перевірити все ж таки варто, таки можу на щось натрапити. Можливо хоч якась зацепка знайдеться.

Головне б дізнатися: чи я вляпався в якусь історію, чи мене хтось навмисне хоче прибрати з дороги? Полишати цього без уваги точно не можна. Я ж не безсмертний, рано чи пізно могу таки схопити кулю. Потрібно швидше прибрати зловмисника. Краще я ніж він.

— Ти ж наче б то нещодавно нову купив? — здивувався Андрій побачивши мене в старому авто.

— Нам потрібно їхати по бездоріжжю, тож вирішив цю взяти.

— Куди їхатимемо? Що за термінова справа?

— В стару будівлю травпункта, — пояснюю та жестом наказую йому сісти в машину.

Майже одразу знаходимо стежку для під’їзду до закиди. Явно тут не одноразово їхали. Отже, я не перший хто опинився в цьому місці. Тому без сумнівів все було реально і Ніколя не зможе переконати мене, що перепив та мені привиділося. Останнім часом таке враження, що товариш намагається переконати мене в божевіллі. Не віре він, що в цьому місті щось може відбуватися без його відома.

— Дивно, — підтверджує мої думки Андрій. — Наскільки мені відомо, то в цьому місці окрім старої лікарні нічого немає. Навіщо комусь сюди їздити?

— Це ми і спробуємо дізнатися.

Чоловік не задає більше питань. Неодноразово мене виручав та тримав язик за зубами. Йому головне отримати гарну оплату і все: він німий, сліпий та глухий. Мені ж на руку, що в нього є дозвіл на зброю, тому не потрібно буде мати через це проблем. Я ж, зайвий раз, не хочу світитися в поліції.

Залишаємо машину неподалік, щоб зайвий раз не привертати уваги. Невідомо чи є там хтось.

Сіра, нічим непримітна будівля зустрічає зловіще. Через зарості з кущів та дерев нагадує дім з фільму жахів. Ніколи не любив такі місця, від них завжди було не по собі, тому намагаюся триматися від них по далі.

Люблю конкретику: там і там, зробити те, знайти когось... тут же взагалі нічого не зрозуміло. В будь—який момент можна отримати по голові. Не дарима ж кажуть “береженного й Бог береже”. Не люблю підставлятися. Вже коли іншого виходи немає — доводиться. А так, не лізу на рожон.

— Потрібно перевірити всю будівлю, — командую напарнику.

— Що шукаємо?

— Не важливо, будь—яку річ, яка могла б опинитися тут нещодавно. Можливо хтось з людей буде.

— Не схоже, що тут хтось є, — знизує плечима Андрій.

— Краще будь на сторожі, — попереджаю підходячи ближче до будівлі.

Пригадую вхід. Саме тут сидів охоронец, через якого я не зміг спокійно вийти. Жодного натяку на предмети побуту. Будівля не маленька, тож доводиться розходитись.

Потроху пригадую свій нещодавний маршрут. Враження, що мені дійсно наснився сон. Тоді будівля хоч і мала подерті стіни та занедбані приміщення, але натяки на її експлуатацію також були очевидними. Зараз же жодних предметів побуту — пусті кімнати з частково зруйнованими стінами.

— Щось знайшов? — щойно виходжу з будівлі одразу натрапляю на Андрія. Він курить та спокійно чекає мене.

— Я обійшов усі закутки і взагалі нічого, — тяжко зітхає. — А в тебе?

— Також нічого, — знизую плечима.

— Єдине, що дивно так це чистота приміщень.

— Що маєш на увазі?

— Для закиди тут надто чисто. Враження, що зовсім нещадовно тут прибирали, або ж будівля не так давно стала покинутою, — задоволений своєю опізнаністю пояснюю Андрій. Кидає опалок та направляється в бік машини.

Мені залишається йти по заду нього. Жодних зачепок щоб знайти когось, хто бажав причинити мені шкоду. І головне, що жодних підозр не маю.

Я неодноразово перевіряв своє колишнє коло спілкування й можу сказати, що їм не до мене. В кожного свої справи. Від моєї допомоги або бездіяльності нікоми ні холодно, ні жарко.

Я не маю великого впливу в кримінальних кругах, тож їм не цікаво мене повертати. Повезло вийти сухим з води. В основному всю роботу робив Ніколя, — я ж, як підрядник, був поруч та інколи допомагав.