Розділ 26

Друга Сайла не зникла до ранку.

Це було першим фактом.

Першим поганим фактом.

Другим було те, що вона теж записала:

ДРУГА САЙЛА НЕ ЗНИКЛА ДО РАНКУ.

Тим самим почерком.

У такій самій книзі.

На сторінці з тим самим номером.

Вони стояли по різні боки площі.

Між ними не було стіни.

Не було коріння.

Не було дверей.

Просто межа, яку тіло відчувало раніше, ніж очі.

Перша Сайла зробила крок.

Запаморочення.

Не біль.

Відчуття, ніби вона одночасно забула, куди йшла,

і згадала, що вже прийшла.

Відступила.

Друга зробила те саме.

Зупинилась.

Каель прибіг з верхнього боку.

Майже одночасно інший Каель з’явився з нижнього.

Обидва побачили один одного.

І обидва сказали:

— Ні.

Потім замовкли.

Це навіть трохи допомогло.

Аліна прийшла одна.

Принаймні спочатку.

Міра —

теж.

Варен —

один.

Дитина під площею —

одна.

Чоловік, створений містом для функції Сторожа, стояв на межі й дивився на обидві столиці.

Перший штучний Сторож —

або той, кого так називали —

сидів на уламку колони.

Виглядав втомленим.

— Не рахувати, — сказав він.

Ніхто не збирався.

Можливо.

Дві Сайли дивилися одна на одну.

Перша:

— Назвемо себе умовно.

Друга:

— Ні.

Перша підняла брову.

— Чому?

— Бо перший же ярлик стане доказом ієрархії.

«Верхня».

«Нижня».

«Перша».

«Друга».

Пауза.

— Я не хочу бути «другою».

Перша Сайла завмерла.

Справедливо.

— І я.

— Отже, не називаємо.

— Для записів треба.

— Тоді за місцем, а не за значенням.

Одна показала на площу з небом.

— Сайла з боку неба.

Інша —

на кам’яне склепіння.

— Сайла з боку каменю.

Пауза.

— Тимчасово.

— Тимчасово.

Каель з боку неба:

— У мене теж є копія?

Каель з боку каменю:

— Обережніше зі словом.

— Знаю.

— Але подумав.

— Так.

Вони дивились.

Однакові?

Ні.

Кам’яний Каель мав подряпину на щоці.

Небесний —

ні.

— Звідки? — запитав небесний.

— Учора.

Коли витягав хлопця з нижнього крила.

— Я теж витягував.

— Тебе не подряпало?

— Ні.

Пауза.

Ось.

Вже розходились.

Не копії.

Дві послідовності після розділення.

Сайла з боку неба:

— З якого моменту?

Сайла з боку каменю:

— Не знаю.

— Падіння?

— Можливо раніше.

— Ти пам’ятаєш Брана?

— Так.

— Козу?

— На жаль.

— Ткачів?

— Так.

— Батька дівчинки з «Трьох голок»?

Друга завмерла.

— Він побачив квасолю.

Не видав матері.

Перша відчула полегшення.

Потім одразу зненавиділа це полегшення.

Бо знову використовувала пам’ять як доказ.

Друга Сайла:

— Не перевіряй мене так.

— Знаю.

— Тоді чому?

— Боюся.

Пауза.

— Я теж.

Ось.

Міра:

— Треба визначити, що фізично розділено.

Сайла з каменю:

— Люди?

— Частково.

— Простір?

— Так.

— Час?

— Можливо.

Каель з неба:

— Влада?

Варен:

— На жаль, точно.

Варен був один.

Це робило його найнеприємнішою людиною на площі.

— Якщо є два Каелі, дві Сайли й дві столиці, хто ухвалює рішення?

Обидва Каелі:

— Рада.

Одночасно.

Варен:

— Я боявся саме цього.

— У нас дві ради? — запитала Міра.

Сайла з каменю:

— У моїй столиці сьогодні зранку зібралися дев’ятнадцять членів.

Сайла з неба:

— У моїй — сімнадцять.

Тиша.

— Хто відрізняється?

— Не називаймо поки.

— Правильно.

Варен:

— Отже, дві законні ради можуть ухвалити взаємовиключні рішення.

Каель з каменю:

— Так.

— І обидві вважатимуть себе продовженням тієї самої влади.

— Так.

Варен закрив очі.

— Оце нарешті справжнє пекло.

Дитина під площею стояла між.

Для неї межа майже не діяла.

Вона могла зробити крок туди.

Назад.

Без запаморочення.

Аліна:

— Чому?

Дитина:

— Не знаю.

— Місто?

— Можливо.

— Тіло?

— Можливо.

— Не перевіряємо.

— Добре.

Вона подивилась на двох Сайл.

— Ви обидві пахнете однаково.

Сайла з неба:

— Дякую?

— Але ця...

Показала на кам’яну.

— Їла вранці цибулю.

Сайла з каменю:

— Так.

Сайла з неба:

— Я ненавиджу цибулю зранку.

— Я теж.

— Тоді навіщо?

— Бо іншого не було.

Пауза.

Перша усміхнулась.

— Вітаю з власним досвідом.

— Дуже смішно.

Міра:

— Це важливо.

Дві версії вже створюють нові події.

Якщо ми зараз спробуємо звести їх до «оригіналу» й «копії»...

Сайла з каменю:

— Зітремо реальний час після поділу.

— Так.

Перший штучний:

— І місто саме цього чекає.

Всі глянули.

— Чому?

— Бо йому важко тримати дві послідовності.

Пауза.

— Людина може.

Погано.

Але може.

Місто весь час прагне функції.

Одного запису.

Однієї адреси.

Одного правителя.

Однієї правильної історії.

— Однієї столиці, — сказала Аліна.

— Так.

На одному з тронів, що з’явились після падіння, проступив текст.

Далеко.

Але видно.

ВИБЕРІТЬ.

Ніхто не відповів.

Другий трон теж написав:

ВИБЕРІТЬ.

Каель з каменю:

— Вони однакові.

Сайла з неба:

— Саме.

Чоловік, створений містом:

— Ні.

Всі глянули.

— Один хоче, щоб вибрали його.

Другий хоче, щоб вибрали інший.

— Звідки?

— Відчуваю функцію.

Каель з неба: