Розділ 24

Чоловік перед троном не мав імені.

Принаймні місто так вважало.

Воно перевірило тричі.

Не рахуючи.

Просто різними способами.

Спершу стіни палацу спробували згадати його дитинство.

Нічого.

Потім підлога шукала місце, де він жив.

Нічого.

Потім корона, що лежала перед троном, нагрілася й витягнулася до нього тонким білим корінням.

Коріння торкнулося його черевика.

Чоловік не відступив.

— Не знайшло?

Місто відповіло зі стін:

ТЕБЕ НЕ БУЛО.

Він усміхнувся.

— Це мені вже казали.

НЕМАЄ МАТЕРІ.

— Була.

НЕМАЄ БАТЬКА.

— Можливо.

НЕМАЄ ДИТИНСТВА.

— Оце вже ближче.

Пауза.

НЕМАЄ ІМЕНІ.

Чоловік нахилив голову.

— Було.

Місто:

ДЕ?

— Ви його з’їли.

Тиша.

Потім:

МИ НЕ ЇМО ІМЕН.

— Знаю.

Пауза.

— Ви їх лише кладете туди, де потім дуже зручно казати, що вони завжди лежали.

Місто не образилось.

Принаймні не так, як люди.

Воно відкрило навколо нього двері.

Багато.

Не рахувати.

Кожні вели в іншу кімнату.

Біла лабораторія.

Дитячий гуртожиток.

Камера.

Кімната з короною.

Порожня лікарня.

Коридор К-0.

Керн-Вар.

Морокліс.

Місця, де чоловік був.

Місця, яких він не пам’ятав.

Місця, де його, можливо, ніколи не було.

Він дивився.

Не входив.

— Не цього разу.

ТИ ХОЧЕШ ЗГАДАТИ.

— Так.

ТОДІ ЙДИ.

— Ні.

ЧОМУ?

Він усміхнувся.

— Бо бажання щось знати не означає, що я дозволяю тобі вирішити, як я це дізнаюся.

Пауза.

Усі двері закрилися.

Крім одних.

На них не було нічого.

Ні ручки.

Ні напису.

Чоловік дивився.

— О.

У Керн-Варі біле коріння здригнулося вдруге.

Дейр не мав очей.

Але побачив.

Не кімнату.

Не чоловіка.

Місце.

Старе.

Неправильне.

Колись до нього вже намагалися приставити людину.

Не сюди.

Не до Мірни.

Але за тим самим принципом.

Відчуття було схоже на старий рубець, якого він не пам’ятав на власному тілі.

На стіні з’явилось:

ПЕРШИЙ, ЯКИЙ ПОВЕРНУВСЯ.

Потім коріння написало ще:

ВІН НЕ ПОВИНЕН БУВ.

Дейр подумав:

хто?

Не сказав.

Правильно.

Стіна все одно відповіла:

ТОЙ, ХТО ПЕРЕЖИВ СТВОРЕННЯ.

У столиці Сайла побачила цей запис приблизно через дві години.

Не в Керн-Варі.

На власній сторінці.

Вона відкрила книгу на розділі про штучного кандидата зі сходу.

Між двома абзацами проступили чужі слова:

НЕ ПЛУТАЙТЕ ЙОГО З ПЕРШИМ.

Сайла відсунула книгу.

— Ні.

Каель підняв голову.

— Що?

— Нам пишуть.

— Хто?

— Якби я знала, сказала б.

Аліна підійшла.

Прочитала.

Наступний рядок уже з’являвся:

ПЕРШИЙ НЕ БУВ КАНДИДАТОМ.

Пауза.

ВІН БУВ ДОКАЗОМ.

Каель:

— Чого?

Сайла:

— Не пит...

Пізно.

На сторінці:

ЩО ЛЮДИНУ МОЖНА РОЗІБРАТИ І ЗІБРАТИ ЗНОВУ.

Тиша.

Міра стала біла.

— К-0.

Аліна:

— Ні.

— Я не кажу, що це вона.

— Добре.

— Але метод.

— Так.

Сайла закрила книгу.

Текст продовжився на обкладинці.

ЗНАЙДІТЬ АРВЕНА ДОЛА.

Варен, який саме входив, завмер.

— Що?

Сайла повернула книгу.

Варен прочитав.

Його обличчя змінилося.

— Він мертвий.

Каель:

— Ми вже маємо проблеми з цим словом.

— Сто двадцять років.

— Ще гірше.

Варен:

— Якщо це про мого предка...

Сайла:

— Не знаємо.

— Ім’я збігається.

— Так.

— Корона вже показувала мені його пам’ять.

— Так.

— Тоді?

Аліна:

— Саме тому не поспішай.

Міра:

— Запис у К-2.

Арвен Дол.

Йому зняли емоційні зв’язки з ім’ям.

Переназвали Селем.

— Так, — сказала Сайла.

— І ми знаємо, що це був не просто експеримент з ідентичністю.

— Тепер, можливо, більше.

Варен:

— Де решта записів?

Каель:

— У нижніх лабораторіях.

Варен уже повернувся до дверей.

Аліна:

— Не сам.

Він глянув.

Потім кивнув.

Прогрес.

До К-2 спустилися ті самі.

Каель.

Аліна.

Сайла.

Міра.

Варен.

Дитина під площею попросилася.

Цього разу Аліна сказала ні.

Дитина:

— Чому?

— Бо там працювали з дітьми.

— Я знаю.

— Саме.

Дитина подумала.

— Це про мене чи про тебе?

Аліна завмерла.

— Обох.

— Добре.

І залишилася.

Без суперечки.

Ще більший прогрес.

К-2 зустріла їх тишею.

Старе крісло.

Іржаві ремені.

Стіни.

Напис:

ВТОРИННЕ ВІДДІЛЕННЯ ІМЕНІ ВІД ОСОБИСТОЇ ПАМ’ЯТІ.

Варен дивився.

— Тут?

Сайла:

— Так.

Архівна шафа була порожня.

Раніше вони бачили журнал.

Тепер його не було.

Каель:

— Звісно.

Сайла:

— Не сварись із архівом.

— Він почав.

Міра провела пальцем по полиці.

Пил.

Одна чиста смуга.

— Забрали недавно.

— Хто?

— Не знаю.

Варен:

— Місто?

Аліна:

— Людина теж може красти документи.

Варен:

— Дякую, що повернула нормальні злочини в наше життя.

За кріслом Сайла знайшла маленьку подряпину.

Не бачила раніше.

А.Д.

Нижче, ледве:

НЕ СЕЛЬ.

Варен присів.

Торкнувся?