Розділ 21

Місто рухалося повільніше за людей.

Саме тому спочатку можна було переконати себе, що це лише туман.

Варта на Східній брамі намагалася.

Каель теж.

Стояв на мурі.

Дивився.

За людьми на дорозі справді був туман.

Сірий.

Густий.

Висів низько.

І в ньому —

башта.

Каель моргнув.

Все ще там.

Дзвіниця.

Ще одна.

Дахи.

Частина муру.

Занадто далеко, щоб бачити так чітко.

Занадто близько, щоб їх там не мало бути.

— Скажи, що це пагорб, — попросив Каель.

Сайла стояла поруч.

— Це пагорб.

— Дякую.

— З вікнами.

— Зіпсувала.

Аліна не дивилася довго.

Спостерігала за людьми.

— Вони не тікають.

Міра:

— Так.

Колона рухалася впорядковано.

Вози.

Худоба.

Речі.

Скрині.

Діти сиділи зверху.

Старі йшли повільно.

Не паніка.

Не біженці після нападу.

Переселення.

Сплановане.

На першому возі майорів королівський прапор.

Старий чоловік, який уже говорив із вартою, сидів поруч із кучером.

Каель:

— Відкрити зовнішню браму.

Варен різко:

— Ні.

— Люди стоять на дорозі.

— І за ними йде місто.

— Саме люди мене зараз цікавлять.

— А мене цікавить те, що піде за ними всередину.

Каель глянув.

— Вони вже тут.

— Не в межах мурів.

— Думаєш, мур зупинить те?

Показав на горизонт.

Варен не відповів.

Сайла:

— Відкрити тільки перші ворота.

Внутрішні лишити закритими.

— Карантин? — запитала Міра.

— Спостереження.

— Люди не зараження.

— Я знаю.

— Добре.

Сайла глянула.

— Навіть ти?

— Не починай.

Колона зупинилася перед ровом.

Не за наказом варти.

Вся одночасно.

Наче знала межу.

Коні перестали йти.

Воли.

Люди.

Навіть діти замовкли.

За ними —

далеке місто теж ніби зупинилося.

Каель відчув холод.

— Воно тримається разом із ними.

Аліна:

— Або вони з ним.

Старий зійшов із воза.

Підійшов до мосту.

Підняв голову.

— Хто зараз відповідає за столицю?

Варен уже відкрив рот.

Каель:

— Рада.

Старий насупився.

— Ім’я?

Каель:

— Не потрібне.

Пауза.

Старий усміхнувся.

— Значить, лист дійшов.

Погано.

— Хто ви? — запитала Сайла.

— Посланець.

— Від короля?

— Так.

— Де він?

Старий глянув на схід.

— Далі.

— Далі від міста?

— Від того, що від нього лишилося.

Каель:

— Назва вашого міста?

Старий мовчав.

Дивився.

— Не кажете імен?

Каель:

— Навчилися.

— Добре.

Пауза.

— Тоді назвемо його Східним.

— Воно так не називається?

— Ні.

— Чому не кажете справжню назву?

Старий подивився на горизонт.

— Бо воно йде за нею.

Тиша.

Аліна:

— Ім’я тягне місто?

— Не зовсім.

— Тоді?

— Ми теж ще вчимося.

Сайла тихо:

— Добре.

Старий усміхнувся.

— У вас тут це слово теж погане?

— Уже майже.

Зовнішню браму відкрили.

Не внутрішню.

Першими пропустили:

старого посланця;

двох жінок;

одного молодого чоловіка;

хлопчика;

лікаря;

і одного міського чиновника.

Каель не питав, чому саме вони.

Поки.

Старий представився:

— Елмар Вейр.

Міра напружилася.

Вейр?

Схоже на її прізвище.

Не те саме.

Може.

Не будувати.

Їх розмістили в караульному домі між воротами.

Без зброї.

Без ланцюгів.

Варен наполягав на охороні.

Цього разу ніхто не сперечався.

Елмар поклав на стіл дерев’яну скриньку.

Каель:

— Що всередині?

— Друга половина листа.

— Чому не відправили разом?

— Король сказав, що першу частину можна прочитати будь-кому.

Другу —

тільки тому, хто відмовився від корони.

Тиша.

Варен глянув на Каеля.

Сайла теж.

Каель:

— Він знав.

Елмар:

— Так.

— Що я відмовлюся?

— Сказав, що сподівається.

Каель засміявся без радості.

— Зручно.

— Звідки ви знаєте, що я відмовився? — запитав він.

Елмар:

— Не знаю.

Пауза.

— Але скринька відкриється або ні.

Каель:

— Ненавиджу.

Сайла:

— Не треба повторювати.

Скринька не мала замка.

На кришці — маленька металева пластина.

Королівський герб.

Каель не торкався.

— Що буде?

Елмар:

— Не знаю.

— Ви бачили, як відкривали?

— Ні.

— Король пояснив?

— Сказав: якщо хлопець сяде на трон — спалити.

Якщо не сяде — віддати.

Каель став білий.

Не сідай.

Бран.

Дейр.

Може.

— Я не сідав, — сказав Каель.

Елмар:

— Знаю.

— Звідки?

Старий глянув.

— Скринька тепла.

Тиша.

Каель поклав руку.

Кришка відкрилась.

Нічого магічного.

Просто клацання.

Саме тому моторошніше.

Всередині —

лист.

І чорний уламок кореня.

Сухий.

На вигляд мертвий.

Аліна:

— Не чіпати корінь.

Ніхто.

Каель прочитав лист мовчки.

Довго.

Потім ще раз.

Сайла:

— Ну?

Він передав.

Почерк короля.

Той самий.

Якщо ти читаєш це, значить, ти не сів.

Принаймні поки.

Каель скривився.

Сайла читала далі.

Ти, ймовірно, уже знаєш, що Другий вузол прокинувся.

Ви помилилися щодо Першого.

Керн-Вар не є першим вузлом.

Тиша.

Аліна:

— Що?

Сайла продовжила.

Він лише перший, який ми навчилися знаходити знову.