Розділ 6

Перший ключ не підходив.

Другий теж.

Третій зламався в замку.

Каель дивився на уламок.

— Символічно.

Сайла стояла поруч із лампою.

— Що саме?

— Королівські секрети не відкриваються королівськими ключами.

— Ти не король.

Каель глянув.

— Дякую.

— Завжди рада.

Двері були в найнижчому рівні старої лабораторії під палацом.

Нижче винного льоху.

Нижче кімнат зі зразками.

Нижче залу, де вони знайшли карту семи вузлів.

На планах цього рівня не існувало.

Звісно.

Навіть після тижнів пошуку вони не знали, скільки під палацом справжніх поверхів.

Скільки — нових.

Скільки — пам’ять про ті, яких ніколи не було.

Після появи нижнього міста кожна стіна стала підозрілою.

Каель витяг ніж.

— Відійди.

Сайла:

— Ти збираєшся відкрити двері ножем?

— Можливо.

— Це вже образа інженерії.

— Замок теж мене образив.

Він вставив лезо.

Покрутив.

Нічого.

Сайла зітхнула.

— Дай.

— Ти вмієш?

— Ні.

— Тоді...

Вона вдарила металевим підсвічником у стару дерев’яну раму.

Раз.

Другий.

На третьому завіса вирвалася з каменю.

Двері впали всередину.

Каель мовчав.

Сайла поставила підсвічник.

— Архівний метод.

— Варварський.

— Ефективний.

— Я нічого не казав.

— Обличчя сказало.

За дверима був маленький коридор.

Сухий.

Без коріння.

Це насторожило більше.

Сайла підняла лампу.

Стіни гладкі.

Білий камінь.

На кожні десять кроків — мідна пластина з номером.

К-1.

Далі:

К-2.

Потім:

К-3.

Каель зупинився.

— Це не кімнати.

— Що?

— Етапи.

Сайла глянула.

— Звідки знаєш?

— Бачив такі позначення у військових документах.

Проєкти.

Етапи випробувань.

— Твого батька?

— Деякі.

Не ці.

Вони пішли.

Перша кімната була порожня.

Майже.

У центрі стояв дерев’яний стілець.

Навколо — металеве кільце.

На стіні:

К-1
ПЕРВИННА ФІКСАЦІЯ ІМЕНІ.

Сайла підійшла.

— Фіксація.

— Як у документах.

— Ні.

Вона показала на підлогу.

Навколо стільця були подряпини.

Багато.

Нігті?

Можливо.

— Людину садили сюди.

Каель дивився.

— І що?

Сайла прочитала маленький напис під табличкою.

ІМ’Я ПОВТОРЮВАТИ ДО ВТРАТИ ЕМОЦІЙНОЇ ВІДПОВІДІ.

Тиша.

— Що це означає? — запитав Каель.

Сайла знала.

Не хотіла.

— Якщо слово повторювати дуже довго, воно перестає звучати як слово.

— І?

— Вони робили те саме з власним ім’ям людини.

Каель зблід.

— Навіщо?

— Подивимося.

У другій кімнаті — два стільці.

Між ними стіл.

На стіні:

К-2
РОЗДІЛЕННЯ ІМЕНІ ТА ОСОБИСТОЇ ПАМ’ЯТІ.

На столі лежали картки.

Старі.

Пожовклі.

Сайла взяла верхню.

СУБ’ЄКТ 4.
ІМ’Я: АРВЕН ДОЛ.
ВІК: 31.

Каель завмер.

— Дол.

— Родина Варена?

— Може.

Сайла читала.

ДЕНЬ 1: СУБ’ЄКТ УПІЗНАЄ ІМ’Я.

ДЕНЬ 3: СУБ’ЄКТ ВІДГУКУЄТЬСЯ БЕЗ ЕМОЦІЙНОЇ РЕАКЦІЇ.

ДЕНЬ 6: СУБ’ЄКТ ПАМ’ЯТАЄ ДРУЖИНУ, АЛЕ НЕ МОЖЕ ПОЯСНИТИ, ЧОМУ ЇЇ ЛЮБИТЬ.

Міра?

Ні.

Тут її не було.

Сайла все одно відчула холод.

Те саме, що Маяк робив із людьми.

Залишав факти.

Забирав зв’язок.

Далі:

ДЕНЬ 9: ІМ’Я МОЖНА ЗАМІНИТИ БЕЗ ПОВЕДІНКОВОГО СПРОТИВУ.

Каель:

— Замінити.

Сайла перегорнула.

НОВЕ ІМ’Я: СЕЛЬ.

Нижче:

СУБ’ЄКТ ВІДГУКНУВСЯ ПІСЛЯ 17 ПОВТОРІВ.

Ще:

СТАРЕ ІМ’Я НЕ ВИКЛИКАЛО РЕАКЦІЇ.

Тиша.

— Вони вчилися перейменовувати людей, — сказав Каель.

— Ні.

Сайла дивилася.

— Гірше.

— Що?

— Вчилися доводити, що ім’я не обов’язково належить людині.

Третя кімната.

Кам’яна ванна.

Чорні сліди.

На стіні:

К-3
ПЕРЕДАЧА ІМЕНІ НОСІЮ.

Каель не зайшов одразу.

— Носію чого?

Сайла:

— Подивимося.

У кутку стояли банки.

Усередині — сухе коріння.

Дуже старе.

На кожній дата.

Деякі — сорок років тому.

Деякі — сімдесят.

Деякі...

Сайла підняла лампу.

— Каелю.

— Що?

— Сто дванадцять років.

Він підійшов.

Дата.

Справжня.

Печатка короля, який помер за три покоління до його батька.

— Ні.

— Так.

— Проєкт старший.

— Значно.

Вони повернулися наверх не одразу.

Сайла хотіла пройти весь коридор.

Каель — теж.

Але на шостій кімнаті знайшли кістки.

Людські.

Складені акуратно.

Не поховані.

На черепах були вирізані імена.

Не ті, що на картках.

Інші.

Заміщені.

По кілька на одному черепі.

Сайла закрила двері.

— Досить на сьогодні.

Каель не сперечався.

Наступного ранку вони повернулися з Мірою.

І двома вартовими.

Аліна відмовилася йти.

Це здивувало Каеля.

— Чому?

— Не хочу.

— Просто?

— Так.

— Після всього?

— Саме після всього я дозволяю собі іноді не хотіти.

Каель кивнув.

— Добре.

Вона глянула.

— Не звикай.

— Це вже чуже.

— Що?

— Нічого.

Міра оглянула кістки.

Довго.

— Вік різний.

— Скільки людей?

Сайла відкрила рот.

Зупинилася.

Не рахувати?

День.

Безпечно?

Міра сама сказала:

— Більше двадцяти.