Розділ 5

Аліна прокинулася від стуку.

Не у двері.

У вікно.

Раз.

Пауза.

Ще раз.

Вона не рухалася.

Темно.

До світанку далеко.

На столі догоряла свічка, яку вона точно загасила перед сном.

Можливо.

Ні.

Цього разу — точно.

Полум’я було маленьким.

Синім на кінці.

Аліна лежала й слухала.

Третій удар.

Не три поспіль.

Добре.

Може, вітер.

На четвертому вона сіла.

За вікном не було гілок.

Її кімната знаходилася на другому поверсі.

Найближче дерево росло через двір.

Чорне.

Одне з тих, що залишилися після королівських експериментів.

Воно не дотягувалося до стіни.

Принаймні вчора.

Стук.

Аліна підійшла не ближче ніж на три кроки.

Вікно було зачинене.

Зовні до скла притискалася тонка гілка.

Біла.

Не чорна.

Вона завмерла.

Гілка не росла від дерева у дворі.

Вона виходила просто з кам’яної стіни.

— Ні.

Гілка постукала.

Раз.

Аліна не відповіла.

На склі почав з’являтися конденсат.

Хоч ніч була теплою.

По ньому повільно провелася лінія.

Наче невидимий палець писав з іншого боку.

А

Пауза.

Аліна відступила.

Л

І

Н

О

Серце вдарило.

Ніхто не називав її так у кімнаті.

Не сьогодні.

Не зараз.

Але місто знало.

Король знав.

Коріння знало.

Це нічого не доводило.

Наступний рядок.

НЕ ВІР УСЬОМУ, ЩО ГОВОРИТЬ МОЇМ ГОЛОСОМ.

Аліна не дихала.

Фраза.

Саме та, яку боялася отримати.

Чи вже отримувала?

Ні.

Каркас.

Не спогад.

Вона торкнулася столу.

Заземлення.

Річ.

Дерево.

Холодне.

Справжнє.

— Не відповідатиму.

Сказала не йому.

Собі.

Напис лишився.

Потім нижче:

Я ПАМ’ЯТАЮ ТЕБЕ.

Аліна закрила очі.

Не можна.

Саме цього вона хотіла.

Тому особливо не можна.

Вона взяла папір.

Написала:

ПОВІДОМЛЕННЯ НА ВІКНІ. НЕ ВВАЖАТИ ВІД ДЕЙРА.

Потім:

ВИКОРИСТОВУЄ МОЄ ІМ’Я. ЗНАЄ ПРО ДРУГИЙ ГОЛОС.

Гілка стукнула.

Ніби прочитала.

І напис на склі змінився.

ПРАВИЛЬНО.

Аліна завмерла.

От.

Воно реагувало на її дії.

Не лише говорило.

Бачило.

Можливо.

— Сайла.

Тихо.

Нічого.

Не буде кричати.

Коридор далеко.

Аліна взяла маленький дзвіночок біля дверей.

Нововведення.

Після історії з корінням під підлогою всі кімнати ключових людей з’єднали простими механічними сигналами.

Одна мотузка — варта.

Дві — Сайла.

Три —

не використовували.

Принципово.

Вона смикнула двічі.

На склі з’явилося:

НЕ КЛИЧ ЇЇ.

Аліна відразу відступила.

Добре.

Ось перший тест.

Якщо це Дейр, чому не хоче Сайлу?

Може тому, що небезпечно.

Може тому, що хоче ізолювати.

Може...

Не будувати.

Гілка постукала сильніше.

БУДЬ ЛАСКА.

— Ні.

Вона сказала.

І відразу вкусила язик.

Відповіла.

На прохання.

Дозвіл?

Щось?

Гілка завмерла.

Тиша.

Аліна стиснула ніж.

Нічого.

Потім:

ДОБРЕ.

Їй не сподобалося це більше.

Сайла прийшла за хвилину.

Без халата.

З книгою.

Ніж у другій руці.

— Що?

Аліна показала.

Сайла не читала вголос.

Розумно.

Підійшла.

Побачила.

Обличчя змінилося.

— Це нове?

— Так.

— Ти відповідала?

— Один раз.

— Що сказала?

— «Ні».

Сайла записала.

— Після чого?

— Воно попросило не кликати тебе.

Сайла глянула.

— Уже подобається менше.

— Мені теж.

Гілка поворухнулася.

Новий рядок:

САЙЛО. ТИ ЗАПИСАЛА МЕНЕ, КОЛИ Я ВЖЕ НЕ ІСНУВАВ.

Сайла перестала дихати.

— Що?

Аліна:

— Не вголос.

— Я знаю.

Сайла дивилася.

Записала окремо.

— Воно знає про...

— Порожній рядок?

— Можливо.

— Про Брана?

— Може.

Сайла глянула на напис.

— Якщо це Дейр, він міг знати.

— Якщо це місто, теж.

— Якщо це коріння Мірни...

— Теж.

— Чудово.

— Каель би сказав саме це.

— Не буди його.

На склі одразу:

НЕ БУДІТЬ КАЕЛЯ.

Обидві завмерли.

Сайла повільно:

— Воно чує.

Аліна кивнула.

Або читає губи.

Або знає наперед.

Або...

Не будувати.

Сайла написала на папері, не промовляючи:

НЕ ГОВОРИМО ВГОЛОС.

Поклала так, щоб Аліна бачила.

Вони перейшли на письмо.

Аліна:

Я НЕ БУДУ СТАВИТИ ЙОМУ ПИТАНЬ.

Сайла:

МОЖЕМО ПЕРЕВІРЯТИ БЕЗ ПИТАНЬ.

Аліна:

ЯК?

Сайла подумала.

Написала:

ДЕТАЛІ, ЯКИХ МІСТО НЕ МАЄ ЗНАТИ.

Аліна відразу похитала головою.

МІСТО МОЖЕ ЗНАТИ ВСЕ, ЩО МИ ЗНАЄМО.

Сайла:

ТОДІ НЕ ФАКТИ. РЕАКЦІЇ.

Аліна насупилася.

Сайла продовжила:

СПРАВЖНІЙ ДЕЙР МІГ НЕ ЗНАТИ ВІДПОВІДІ, АЛЕ МАВ БИ ВЛАСНИЙ СПОСІБ РЕАГУВАТИ.

Аліна дивилася.

Ні.

Це теж можна скопіювати.

Але краще, ніж нічого.

Сайла повернулася до скла.

Не питала.

Просто сказала:

— Коза.

Аліна глянула.

Що?

Сайла не пояснила.

Гілка завмерла.

Потім на склі:

НЕСМІШНО.

Сайла мало не всміхнулася.

— Що?

— Нічого.