Розділ 2

До ранку двері знову були зачинені.

У всіх порожніх кімнатах.

Ніхто не бачив, як.

Це стало першою проблемою дня.

Другою було те, що половина мешканців будинків заперечувала, що двері взагалі відкривалися.

Третьою — на площі перед канцелярією вже стояли люди.

Багато.

Не натовп.

Ще ні.

Але достатньо, щоб варта перестала дивитися на коріння і почала дивитися на людські руки.

Каель стояв біля вікна другого поверху.

— Скільки?

Молодий писар позаду переглянув список.

— Приблизно триста.

— «Приблизно»?

— Люди приходять.

— Чого хочуть?

— Різного.

— Це я бачу.

Знизу долинав гул.

— Короля!

— Правди!

— Відкрийте палац!

— Поверніть наших дітей!

— Каеля на трон!

Останнє змусило його заплющити очі.

— Хто почав?

Писар не зрозумів.

— Що?

— «Каеля на трон».

— Не знаю.

— Знайди.

— Навіщо?

Каель повернувся.

— Бо якщо хтось справді хоче посадити мене на трон, я хочу знати, хто саме вирішив зіпсувати мені ранок.

Писар не був певен, чи це жарт.

Правильно.

Каель теж.

У великій залі тимчасової ради було двадцять сім стільців.

Каель наказав прибрати один.

Не через число.

Просто один був зламаний.

Коли Сайла зайшла і побачила двадцять шість, все одно зупинилася.

— Що?

— Нічого.

— Ти рахуєш.

— Ні.

— Брешеш.

— Так.

Вона сіла.

Перед кожним місцем лежала копія її звіту.

ПОДІЇ В МОРОКЛІСІ ТА КЕРН-ВАРІ.
ПОПЕРЕДНЯ ВЕРСІЯ.
НЕ ВВАЖАТИ ОСТАТОЧНОЮ.

Каель взяв одну.

— Це нова?

— Четверта.

— Вчора була третя.

— Знаю.

— Що змінилося?

Сайла дивилася на папери.

— Поки не знаю.

— Ти написала четверту й не знаєш, що змінилося?

— Саме тому вона четверта.

Каель сів.

— Я вже втомився.

— День тільки почався.

— Ненавиджу тебе.

— Записати?

— Ні.

Рада збиралася повільно.

Капітан міської варти.

Старший скарбник.

Представник ремісничих цехів.

Двоє храмових служителів.

Троє дворян.

Одна жінка від лікарень.

Старости районів.

Купці.

Суддя.

І люди, яких Каель ще тиждень тому не знав.

Він відмовився робити раду дворянською.

Це образило дворян.

Відмовився робити її військовою.

Це образило військових.

Відмовився очолити як регент.

Це образило майже всіх.

Саме тому, можливо, рішення було правильним.

Можливо.

Сайла подивилася на нього.

— Не кажи.

— Я нічого.

— Подумав.

— Тепер ти ще й думки читаєш?

— Після Мороклісу я б не здивувалася.

Останнім увійшов лорд Варен Дол.

Сивий.

Стрункий.

У старому королівському роді.

Людина, яка вміла виглядати так, ніби будь-яка кімната належить йому трохи більше, ніж іншим.

Він не сів.

— Де трон?

Каель глянув.

— У палаці.

— Ви розумієте, про що я.

— Тоді сформулюйте краще.

Лорд Варен подивився довго.

— Державою не може керувати кімната з торговцями, лікарями й двома районними старостами.

Староста Південного кварталу підняв руку.

— Трьома.

Варен навіть не глянув.

Каель майже усміхнувся.

— А хто має?

— Король.

— Він утік.

— Це ваша версія.

— Є лист.

— Я бачив копію.

— І?

— Підпис можна підробити.

— Можна.

— Печатку теж.

— Можна.

— Тоді ви визнаєте...

— Я визнаю, що папір не бог.

Варен замовк.

Сайла тихо записала.

Каель глянув.

— Не все треба записувати.

— Було непогано.

Варен продовжив:

— Якщо король відсутній, потрібен регент.

— Ні.

— Ви його син.

— Незаконний.

— Кров лишається кров’ю.

Фраза.

Каель відчув холод.

Керн-Вар.

Кров пам’ятає дорогу.

Не тут.

Не зараз.

— Саме тому ні.

Варен насупився.

— Не розумію.

— Це добре.

Суддя Еран втрутився:

— Питання влади не можна відкладати.

— Можна, — сказала Міра від дверей.

Всі повернулися.

Вона запізнилася.

Рукава в крові.

Не своїй.

Очі червоні від недосипу.

— Якщо альтернатива — сперечатися про корону, поки люди зникають із сімейних спогадів.

Варен:

— Лікарко, політика...

— Вчора я знайшла чоловіка, який двадцять років жив із жінкою, а сьогодні не пам’ятає її імені.

Вона сіла.

— Політика почекає.

Варен дивився.

— Саме тому потрібен порядок.

— Порядок не пам’ятає за вас, — сказала Міра.

Сайла записала й це.

Каель не коментував.

— Почнемо з фактів, — сказав він.

Сайла роздала звіти.

— Перша частина — Морокліс.

Друга — Керн-Вар.

Третя — королівські експерименти під палацом.

Четверта — поточні аномалії в столиці.

Варен не відкривав.

— Ви справді очікуєте, що рада прийме це як правду?

— Ні.

Сайла глянула.

— Очікую, що ви прочитаєте.

— Ви були в лісі.

— Так.

— І самі визнаєте, що пам’ять там ненадійна.

— Так.

— Тоді ваш текст теж ненадійний.

— Саме тому на обкладинці написано «не вважати остаточною».

Варен відкрив рот.

Закрив.

Міра тихо:

— Мені починає подобатися ця рада.

Перші двадцять хвилин пройшли нормально.

Наскільки це слово ще працювало.

Сайла пояснювала.

Керн-Вар.

Маяк.

Жертви.

Святі.

Мірна.

Штучний вузол.

Королівський план.

Каель підтверджував те, що знав.

Не виправдовував.

Це дивувало людей більше, ніж сама історія.

— Ви знали, що Маяк можна використати як зброю? — запитав суддя.

— Так.

— І погодилися?