частина 17

Скиглій виправдав очікування Кахіра. Щовечора, ближче до опівночі, він надсилав фото з поясненнями, де і коли його зроблено. Нічого особливого. Орлін їздила, як завжди, на роботу, у перерву обідала в кафе або ходила по магазинах, у суботу просиділа вдома, працюючи в саду, у вихідний зустрічалася з подругами
"Ти впевнений, що варто продовжувати стеження?" - таке повідомлення отримав Кахір у неділю ввечері. - "Нічого не відбувається, може в тебе параноя?", - наприкінці повідомлення стояв осміхнений смайлик. Кахір скрипнув зубами, Скиглій таки дограється! "Продовжуй стеження! Мені не потрібні твої поради", - відправив він у відповідь. "Що там із грошима? - поцікавився Нік. - Я вже тиждень працюю задарма!". "Потерпиш ще тиждень" - прийшла лаконічна відповідь.
У середині наступного тижня, коли Орлін була на роботі, а міссіс Табс вирушила на закупи, Кахір пробрався в будинок. Начхати, що Орлін змінила замки, він знав звичку міссіс Табс залишати відчиненим вікно на 2 поверсі, поруч росло дерево, жодних проблем. Він тихенько вліз у вікно, вийшов у коридор і пішов будинком, не залишаючи без уваги жодної кімнати. Він очікував побачити знайому атмосферу, все ж таки він прожив тут майже 10 років. Але його спіткало глибоке розчарування, у будинку змінилося буквально все: меблі, підлога, світильники, колір стін.

Він ніби потрапив у чужу хату, тут навіть пахло інакше! Як вона могла так швидко і кардинально стерти все, що нагадувало їй про нього? Кахір був упевнений, що поведінка Орлін частково награна і насправді вона нудьгує і хоче повернути все назад. Розчарований, він покинув дім, що став для нього абсолютно чужим.
У п'ятницю, повернувшись з обіду, Орлін виявила на робочому столі букет квітів, величезний букет квітів. У записці було всього два слова: від шанувальника. Вона поставила букет у вазу і сіла за роботу. Періодично дивлячись на букет, доволі посміхалася. Здається Орлін здогадалася. Хто надіслав квіти. Букет складався суцільно з жовтих квітів і тільки одна людина знала, що вона любить квіти саме такого кольору. Букет вона забрала додому, не бажаючи залишати його в офісі на вихідні.
З ранку суботи лив дощ. Планів на ці вихідні все одно ніяких не було, Орлін вирішила трохи попрацювати. Ближче до обіду пролунав дзвінок у двері. Вона пішла відчиняти.
- Піцу замовляли? - весело посміхаючись запитав Курт, на плечі в нього висіла об'ємна сумка, у руках він тримав дві коробки з піцою.

- Ні, - відповіла Орлін, посміхаючись йому у відповідь, - але із задоволенням з'їм. Проходь.

Вона поставила тарілки, розрізала піцу, дістала з холодильника колу. Курт кинув сумку в передпокої та сів за стіл.
- Учора мені в офіс доставили букет, від таємного шанувальника, - нахилившись до нього, довірливо повідомила Орлін, - не знаєш, хто б це міг бути?
- А чому ти про це питаєш мене? - здивовано запитав Курт, з апетитом відкушуючи шматок піци.
- Квіти в букеті суцільно жовті, і про те, що це мій улюблений колір, майже ніхто не знає. Тому й питаю тебе.
- Може ще комусь казала, може забула?
- Ні, не казала. Виходить, це ти надіслав букет. І не хочеш зізнаватися.
- Букет сподобався?
- Так.
- Яка різниця, хто надіслав.
- Не хочеш зізнаватися, не треба. Все одно я впевнена, що ти.
- Тебе це засмучує? - Курт налив собі коли та, не дивлячись на Орлін, її випив.
- Трохи, не люблю ці таємниці
- А як же романтика? Жінки люблять романтику: зустрічі під місяцем, квіти від таємних шанувальників? - він лукаво подивився на неї.
- Може я не зовсім правильна? Мені більше подобається ясність.
- Добре, я врахую на майбутнє.

Минуло літо, настав вересень. Суд усе тягнувся, розлучення Кахір досі не зміг отримати. Стосунки Орлін і Курта завмерли на одному рівні, залицявся він дуже обережно, боячись усе зіпсувати, і більше робив акцент на дружбі. Натомість Кахіра їхні стосунки неабияк злили, він усе ще сподівався, що Орлін думає про нього і мріє повернути.
В одну з дощових ночей, хтось розбив камеру біля входу в будинок і зробив це так швидко, що ніхто не почув і не помітив. Орлін рідко перевіряла чи працює камера, не дивно, що не звернула уваги. А за кілька днів після цього трапилася неприємність, яка сильно налякала Орлін.
Вечеря проходила в піднесеному настрої, за столом сиділо троє. Сама господиня будинку, Орлін, місис Табс і її чоловік, Гарольд Табс. Орлін довго його вмовляла перебратися жити до неї, щоб його дружина не розривалася між двома будинками, і ось, він прислухався до її вмовлянь, і вже кілька тижнів вони вечеряли втрьох, у тихій домашній атмосфері.
Приглушений стукіт насторожив Орлін, вона завмерла, прислухалася.
- Щось сталося? - поцікавилася місис Табс.
- Ні, все добре, мені просто здалося, - відповіла Орлін, зніяковіло посміхаючись.

Наступну фразу ніхто вимовити не встиг, у панорамне вікно вітальні влетіли, один за одним, три важких кругляки. Один упав на підлогу, інший розбив вазу, що стояла на столі, а третій закотився під крісло. Усі з переляку схопилися.

- О, боже, - пробурмотіла місис Табс, схопившись за серце. У неї почався напад тахікардії та чоловік намагався її заспокоїти.
- Ведіть її в кімнату, на 2 поверх, - розпорядилася Орлін, - і захопіть краплі. А я дзвоню в поліцію.
До приїзду поліції в будинку стояла тиша. Орлін боялася підійти до вікна і тим паче вийти на подвір'я. Але незабаром почулися звуки сирени, яка змовкла біля її будинку. У двері подзвонили.
- Поліція!
Орлін чекала цього слова і поспішила відчинити. Правоохоронців було двоє: один високий, спортивний, а другий у віці, низенький, з невеликими вусиками.
- Ви господиня будинку? - запитав той, що у віці.
- Так, я. Орлін Делгадо.
- Офіцер Метьюз. Що у вас сталося?
Поки Орлін розповідала, другий поліціянт уважно оглядав розбите вікно і зібрав усе каміння.
- Хто це вас так сильно не любить, місис Делгадо? - поцікавився він, зважуючи в руці один камінь, - Ви когось підозрюєте?
- Щоб підозрювати потрібні підстави, а в мене їх немає. І ворогів у мене немає.
- А Кахір Делгадо, випадково, не ваш чоловік?
- Випадково мій, але до чого тут він? Ви ж не думаєте, що він стане кидати каміння в мої вікна?
- Він сам ні, але кажуть, що його коханка, та ще штучка, - припустив молодий поліціянт, - як думаєте?