частина 15

Айлін набрала номер, почула короткі гудки. Набрала ще й ще, номер зайнятий. Вона сумно зітхнула.
- Що? - поцікавилася в неї Орлін.
- Зайнято, розмовляє з кимось. Потім передзвонить.
- Добре.
До клініки дісталися швидко. Під'їхавши, Орлін зателефонувала Бетті й попросила підійти до входу.
- Щось сталося?
- Не тягни час, чекаю, - Орлін не стала нічого пояснювати подрузі.
- Бетті? - здивовано запитала Айлін. - Але в мене інший лікар.
- Це зараз має значення?
- Ні, ти права, не має.
Бетті майже прибігла і різко зупинилася перед машиною, побачивши в ній Айлін. Але професіонал взяв гору, і вона взялася до опитування, з усією серйозністю.
- Розповідай, що сталося, - зажадала вона від Орлін, відвівши її на кілька кроків від машини.
- Нісенітниця якась, вона рознервувалася, а потім зігнулася від болю. Не знаю, що, напевно, нервове.
- Ти щось недоговорюєш, - Бетті з підозрою глянула на подругу, - з чого це вона з'явилася до тебе?

Орлін довелося розповісти все в дрібних подробицях.
- Ясно, - вимовила Бетті, вислухавши подругу, - сподіваюся, у неї не відкрилася кровотеча. От же ідіотка!
- Хто?
- Ну, не ти ж!
Бетті швидко витягла Айлін з машини й, посадивши на крісло, повезла в клініку. Дорогою вона комусь дзвонила, але Орлін не чула кому. Вона в розгубленості стояла біля входу, а їй що робити? Їхати додому чи чекати? А якщо чекати, то чого? А якщо їхати, то на чому? Так багато запитань і жодної відповіді. Трохи подумавши, Орлін спробувала зателефонувати Кахіру, треба ж йому повідомити про те, що трапилося? На її подив, слухавку він узяв одразу, ніби чекав її дзвінка. Вона коротко, відсторонено повідомила йому новини, порадила тримати телефон при собі й відключилася, хоча Кахір намагався продовжити бесіду й поцікавився її справами. Потім набрала Курта і розповіла йому все в подробицях, додавши, що її машина залишилася вдома, а з собою, окрім ключів від будинку і телефону, у неї нічого немає.
- Я зараз приїду, - коротко кинув він.
Орлін навіть нічого не встигла сказати. Потоптавшись біля входу в клініку, вона зважилася набрати Бетті.
- Як там справи? - обережно поцікавилася Орлін.

- Нічого страшного не сталося, поставили крапельницю, думаю, що ввечері їй можна їхати додому.
- От і добре, а то я переживаю.
- З чого б це, - хмикнула Бетті, - вона молода здорова, а нервувати вагітним категорично протипоказано, буде розумнішою надалі.
- Дякую, ти мене заспокоїла.
- Їдь додому, нехай із нею далі возиться Кахір, ти й так зробила більше, ніж повинна. Як ти доберешся? Може таксі викликати?
- Ні, дякую, зараз Курт приїде, - Орлін не змогла стримати посмішку, - зателефонуємо.
Машина, що стояла на дальньому кінці стоянки, раптово засигналила і заблимала фарами. Виявляється, Курт вже приїхав і чекав, поки Орлін поговорить телефоном.
- Чому не під'їхав одразу? - здивовано запитала Орлін, сідаючи в машину.
- Не хотів тобі заважати, мені подобається спостерігати за тобою, коли ти чимось захоплена.
- Підглядав, так і скажи, - усміхнулася вона.
- Якщо тобі подобається саме таке формулювання, то я сперечатися не буду.

Поки Айлін лежала під крапельницею, вона спеціально вимкнула телефон, нехай нервує, треба відповідати одразу, коли вона дзвонить. За годину вона його увімкнула і задоволено посміхнулася, побачивши з десяток пропущених викликів. Уже стемніло, коли Айлін дозволили їхати додому. Кахір, який примчав майже одразу, кілька годин тинявся лікарнею, у палату до Айлін його не пустили. Він викурив мало не пів пачки цигарок, поки чекав. Але ось Айлін повідомила, що її відпустили та щоб чекав її біля виходу. Він поспішно підігнав машину і, закинувши до рота кілька подушечок жуйки, стояв в очікуванні.
Їхав він повільно, випитуючи Айлін про подробиці й причини того, що сталося. Як сталося, що її привезла Орлін?
- Мені стало погано в її саду, - ховаючи очі, сказала Айлін.
- А, як ти там опинилася? - обережно поцікавився Кахір.
- Я їздила з'ясовувати стосунки та сказати їй, щоб вона забиралася з нашого життя.
- Що відбувається в тебе в голові, ти про дітей зовсім не думаєш? - розлютився Кахір.
- Думаю, - схлипнула вона, - і про тебе думаю, я ж бачу, як ти нервуєш.
В очах Айлін стояли сльози, вона готувалася розревітися по повній програмі.

- Тихіше, тихіше, - він поклав руку їй на коліно, - не треба плакати, тобі не можна. Усе буде добре, я сам усе вирішу. Не втручайся, прошу тебе. Обіцяєш?
- Обіцяю, - ще раз, схлипнувши, відповіла Айлін, але плакати передумала.
- Ось і домовилися.
Доставивши Айлін додому, нагодувавши її вечерею і вклавши в ліжко, Кахір дочекався, поки вона засне, і помчав до Орлін, порушуючи всі правила дорожнього руху.

    Курт, доставивши Орлін додому, не поспішав їхати. Вона теж не горіла бажанням залишатися на самоті, тому попросила Марту приготувати вечерю, сказавши, що Курт залишиться в них вечеряти.
- Адже залишишся? - напів запевнено запитала вона.
- Із задоволенням, особливо якщо ти наполягаєш, - відповів він із посмішкою.
- Наполягаю. А ще попрошу допомогти мені в саду, розсада сама себе не посадить, а я втратила пів дня через цю істеричку.
- Ніколи не саджав квіти, але якщо ти мені покажеш..., - Курт завзято посміхнувся, - то, може, мені ще й сподобається, і я стану завзятим садівником.
- Квітникарем, - поправила його Орлін, посміхаючись йому у відповідь.
Курт мав настільки чарівну посмішку, що не відповісти на неї було просто неможливо. До самого вечора вони возилися в саду і зробили набагато більше, ніж планувала Орлін. Курт виявився чудовим помічником і старанним учнем. Орлін, укотре, зазначила, що їй дуже легко з ним. "Як із Кахіром на самому початку", - з ноткою смутку подумала вона, але швидко відігнала цю думку. "Він не Кахір, - твердо сказала вона собі, - не кращий і не гірший, принципово інший"