частина 13

Всю п'ятницю Орлін чекала на повідомлення від Курта, але воно так і не прийшло. Сама ж писати йому не стала, ні так ні, може зайнятий? Він зателефонував у суботу близько одинадцятої ранку.
- Доброго ранку! Як спалося?
- Добрий і чудовий. Але, я вчора так і не дочекалася назви ресторану чи все відкладається?
- Ні в якому разі. Учора не писав, бо ніяк не міг вибрати ресторан, а потім просто кинув жереб. І тепер у мене запитання: Чи любиш ти рибу?
- Люблю і навіть дуже, - відповіла Орлін з усмішкою, - і куди ж ми підемо?
- Ресторанчик "Fish house - grill". Що ти думаєш про це місце?
- Нічого не думаю, я там жодного разу не була.
- Чудово, - зрадів Курт, - значить я заїду за тобою о 17-00, будь готова.
- Заїдеш? - здивувалася Орлін. - Я вирішила, що ми просто зустрінемося біля ресторану.
- Ні, ти маєш оцінити цю машину, просто казка! Рівно о 17-00!

Він відключився, а вона стояла з телефоном у руках і з подивом на нього дивилася. Що значить, якщо чоловік тебе везе в ресторан? Хм. Проте до призначеного часу вона була готова. Легкий макіяж, все ж таки не побачення, сині джинси, блакитна блузка, сірий кардиган і чорні ботильйони на товстих підборах, ось і весь наряд. Чекати довелося всього 5 хвилин, Курт виявився точним до секунди. Він приїхав на чорно-помаранчевій машині, з якимись дуже округлими формами. Орлін не особливо цікавилася машинами, в її розумінні вона повинна її возити та бути зручною, все. Але ця ж! Вона обійшла її кругом, голосно цокаючи язиком. Курт гордо з неї вибрався і чекав, коли Орлін закінчить висловлювати своє захоплення.
- Подобається? - він кивнув на машину.
- Гарна, - погодилася з ним вона.
- Це bugatti veyron, одна з найшвидших і найдорожчих машин і я примудрився взяти її напрокат!
- А хіба такі машини дають на прокат? - здивувалася Орлін і поїжилася, застебнути пальто вона не вважала за потрібне.
- Дають, але не всім, - Курт завбачливо відчинив їй двері, - сідай, не мерзни. Після вечері пропоную на ній покататися, не дарма ж я віддав за неї чортову купу грошей.
- Згодна!

Він швидко домчав її до набережної, і загальмував біля невеличкої будівлі в стилі рибальської хатини, у неї навіть дах візуально був схожий на сухий очерет. Інтер'єр виявився очікуваним: дерев'яні столи, такі ж стільці, опудала риб на стінах, зовсім невеликий літній майданчик.
- Миленько, - вирішила Орлін, сідаючи на запропонований офіціантом стілець.
Саме меню було вельми скромним, чого не скажеш про винну карту, вона виявилася рази в три товстішою.
- Ого, та тут більше п'ють, ніж їдять!
- От не знаю, я тут теж перший раз, нумо експериментувати.
- А, гаразд.
Курт відкрив меню, заплющив очі й, не дивлячись, ткнув у нього вказівним пальцем. Куди потрапив, те й замовили. Натомість вибір вина вони надали сомельє, він краще знає до якої риби, яке більше підходить.
Вино принесли одразу і вони гідно оцінили його на смак, колір і запах. Поки чекали рибу, розв'язувати ділові питання, Курт захопив із собою кейс. Покінчивши зі справами, Орлін поставила запитання, яке мучило її вже кілька днів.

- Курте, зізнавайся, що там ще за доручення дав тобі мій батько.
- Можна було вже й самій здогадатися, - відповів він, дивлячись на Орлін поверх келиха, - він доручив мені слідкувати за твоїм душевним станом, всіляко тебе розважати та відвертати від думок про розлучення.
- Ось чого я не очікувала від батька, так це турботи про мій душевний стан, - вона недовірливо похитала головою, - то це виходить, ти, типу, аніматора?
Він засміявся.
- Ніколи не пробував себе в цій справі, але тут радше не аніматор, а друг.
- За гроші?
- Не такі там уже й гроші, - ображено протягнув він.
- Не прикидайся, я знаю скільки коштують нашій компанії послуги адвокатів! - вона підсунула до себе тарілку з принесеною рибою, виглядало це вельми апетитно.
- Я про інші гроші, - Курт удав, що образився, - тим паче, що це не оплачується, просто дружня послуга. Тому ні на аніматора, ні на ескорт, - він усміхнувся, - я не тягну.
- Окей, умовив, дбай про мій душевний стан.
- Перше запитання тебе здивує, воно дуже оригінальне: як ти?

Орлін усміхнулася, у почутті гумору йому не відмовиш. Але відповіла вона цілком серйозно.
- Як я? Як жінка, яку відшили. Почуваюся дуже дивно.
- Зовсім не дивно, - теж серйозно відповів їй Курт, - ви з чоловіком побудували свій особливий світ на двох, а тепер він завалився, і з цим уже нічого не поробиш. Залишається усвідомити, прийняти та жити далі, адже життя-то не закінчилося.
- Напевно, ти маєш рацію.
- Я маю рацію,- посміхнувшись відповів він, - поїхали кататися і ти швидко відчуєш новий смак життя.

        Теплим квітневим суботнім ранком Марта зустрічала на вокзалі молодого чоловіка. Вони познайомилися випадково, в інтернеті, не на сайті знайомств, а у Фейсбуці, одного осіннього вечора він просто написав їй "Привіт", а вона відповіла. І ось після пів року спілкування, обміну фото, відеодзвінками, вона зустрічає його у своєму місті. Рішення про приїзд виникло абсолютно випадково й ініціатором виявився саме Жерар. Марта просто здалася під його напором.
Вона стояла на пероні, тримаючи в руках табличку з його ім'ям, і завмирала від страху і захоплення одночасно. Нарешті вона його побачить не на екрані, зможе доторкнутися та обійняти, а раптом він у ній розчарується? Марта точно знала, що є багато дівчат набагато красивіших і цікавіших за неї. Ось поїзд зупинився і на перон почали виходити люди. Прийшов її час Х!
Жерар легко спустився на платформу, на плечі висіла об'ємна сумка. Озирнувся. Сонце сліпило очі, і він примружився. Марта його побачила першою. Високий, худорлявий, з кучерявим волоссям, що закривало вуха, приємними рисами обличчя та пухкими губами. Вираз примхливої дитини часто з'являвся на його обличчі. Він озирався і шукав очима Марту. "Невже ця курка переплутала платформу або номер поїзда? Ось, де вона є?".Саме з такими думками Жерар шукав її серед зустрічальників. Неспроста він приїхав до цього міста і так довго й активно готував ґрунт для приїзду в Хіллі Вале. Це була вказівка його матері. Він так і не зміг з'ясувати причину. Їхати дуже не хотів, його влаштовувало життя з матір'ю. Вона мала безліч багатих коханців і всіх спритно й уміло шантажувала, викачуючи гроші. Жерар звик жити ні в чому собі не відмовляючи, а тут на тобі! Їдь і все.
- Ти дуже скоро дізнаєшся причину, через яку я тебе відсилаю саме до цього міста, наберися терпіння, знайди собі жінку, з якою ти зможеш спокійно жити, і чекай.
- І як довго мені чекати?
- Не більше пів року, не переживай, - мати ласкаво посміхнулася і погладила його по щоці. Він відсахнувся, не любив він цих ніжностей.
Довелося шукати в мережі жінку, в якої можна буде жити і яка стане його утримувати, поки він не розбагатіє. А розбагатіти він планував, тим чи іншим способом. Марта для його цілей підійшла ідеально. Він швидко зрозумів, що Марта не розпещена чоловічим впливом, вона легко піддається навіюванню і має купу комплексів, які зробили її тихою і зговірливою. Ідеальна кандидатка, а те, що вона не вродлива і не досвідчена в ліжку, то це дурниця, у світі повно вродливих і досвідчених, готових на все, йому залишиться тільки взяти.
- Жерар, Жерар! - закричала Марта і замахала рукою, привертаючи його увагу.
- А ось і я, - посміхнувся він своєю чарівною посмішкою, варіанти посмішок він відпрацьовував під чуйним керівництвом матері. "Дивлячись на тебе, дівчата повинні німіти від захвату, а твоя посмішка, повинна змусити їх втратити голову і віддати тобі все", - вчила вона його.
Посмішка спрацювала, у Марти закрутилася від щастя в голові, насилу вірилося, що цей красень приїхав саме до неї!