частина 12

У понеділок у Кахіра був вихідний. Опівдні вони все ще валялися в ліжку, дивилися телевізор. Кілька годин тому Кахір приготував сніданок: підсмажив омлет, зробив тости та зварив каву. Вони із задоволенням поснідали, не вилазячи з ліжка. Раптово Айлін запитала:
- Як, ти, думаєш, хто в нас народиться?
- Не знаю, головне, щоб були здорові, - він притягнув її до себе і, обійнявши, ніжно погладив по животу.
- Звісно, це найголовніше! Але якщо припустити, - не відставала від нього Айлін, - що в тебе є вибір?
- Ну, якщо припустити..., - весело посміхаючись протягнув він, - то я б хотів і хлопчика, і дівчинку, це ідеальний варіант! Згодна?
- Чому? - грайливо закусивши губу, запитала вона.
- Дивись, - Кахір зручніше влаштувався в ліжку, - якщо народяться два хлопчики, то ми обов'язково захочемо дівчинку, а якщо навпаки, то хлопчика. А за такого варіанту бажати вже особливо й нічого!
- Будемо сподіватися, що так і буде! - Айлін щасливо посміхнулася.
Час наближався до обіду, у двері подзвонили. Кахір вибрався з ліжка і, накинувши халат, пішов відчиняти двері. На порозі стояв молодий чоловік із сумкою через плече.
- Кахір Ітан Делгадо? - вимогливо запитав він.

- Він самий.
- Тоді це вам, - молодий чоловік вручив об'ємний пакет, змусив розписатися в отриманні та, не обертаючись, пішов геть.
- Коханий, хто там? - крикнула Айлін зі спальні.
- Листоноша, - відповів Кахір, - напевно.
Він пройшов на кухню, взяв ніж і розпечатав пакет. Усередині виявилася стопка документів. Кахір заглибився в читання. Очі спалахнули гнівом.
- Звичайно, звичайно, як же ще? Усе віддам, будинок, гроші, - обурено бурмотів він, киплячи від злості.
- Що там? - поцікавилася Айлін, заходячи на кухню. Кутаючись у рожевий махровий халат, вона спробувала зазирнути в папери.
- Повідомлення про розлучення, - кинув у відповідь Кахір, продовжуючи нервово переглядати документи.
- Це ж добре? - невпевнено запитала вона. - Щоб у нас усе налагодилося, вам потрібно якнайшвидше розлучитися, так?
- Так, але не такою ціною, - він гнівно потряс у повітрі паперами, - не такою ціною!

Кахір стрімко пройшов у спальню, швидко вдягнувся і, взявши ключі від машини, попрямував до виходу.
- Ти, куди? А як же обідати?
- Я замовлю піцу, а дорогою заїду в магазин. Скоро повернуся.
Не чекаючи її відповіді, він швидко зник за дверима. Сівши в машину, Кахір вирулив на дорогу і майже втопив педаль газу в підлогу.

На обід Орлін любила їздити в невелику кав'ярню, розташовану за кілька кілометрів від будівлі лабораторії. Кахір прекрасно знав її робочий розклад і припускав, де і коли її можна знайти. І зараз він під'їхав до кафе впевнений, що вона там. Припаркувавши машину, пройшовся вздовж вікон, помітив Орлін і перегнав машину, поставивши її двері у двері з її. Орлін закінчила обідати, кілька хвилин поговорила зі знайомою офіціанткою і пішла до машини. Сонце яскраво світило на безхмарному небі, підсушуючи плями на асфальті від залишків снігу, що швидко танули, у повітрі відчутно пахло весною. Вона посміхнулася, дивлячись на блакитне небо. Тримаючи ключ у руці, підійшла до своєї автівки та тільки зараз звернула увагу на те, що поруч стоїть чорна Subaru Legacy sport, машина її чоловіка! З відстороненим інтересом Орлін оглянула машину і тут з неї вибрався Кахір і голосно грюкнувши дверима, закричав:
- Що, це означає? Я питаю, врешті-решт, що це означає? Що це за дивні документи мені сьогодні принесли?
- Я думала, що цілком тобі це пояснила - ми розлучаємося, - абсолютно спокійно, не звертаючи уваги на його крик, відповіла вона.

- Я все віддам тобі, чи що? Абсолютно все, не рахуючи життя? - він підійшов до неї майже впритул, у його погляді крім злості нічого не спостерігалося.
- Усе, чим ти володієш, і так моє, ба більше, ти витратив майже всі гроші з нашого сімейного рахунка, а мені не сказав ні слова! І хто поклав туди левову частку з 200 тисяч, ти чи що?
Кахір не знайшов, що відповісти, просто виблискував очима і стояв, стиснувши кулаки.
- Не засмучуйся, у тебе знову багата наречена, швидко виправиш свої справи.
- Ти хочеш мені помститися, чи не так?
- Ні, я не збираюся тобі мститися, навіть у думках не було. Я всього лише не бажаю втрачати жодного цента, і ти, - Орлін тицьнула пальцем його в груди, - повернеш мені все, що витратив, пускаючи пил в очі своїй коханці! До цента!
- А якщо я не погоджуся, що ти зробиш? - зарозуміло запитав він.
- Ти не забажаєш цього знати, але жаліти тебе я не стану. Я забуду все, що у нас було за 10 років подружнього життя, щасливого подружнього життя, як я думала. Але ти вирішив інакше, тому жалю не чекай.
- Я тебе не боюся! - кинув їй в обличчя Кахір.
- Подивимося.
Вважаючи розмову закінченою, Орлін сіла в машину і, супроводжувана гнівним поглядом чоловіка, виїхала зі стоянки.

Вечір вівторка. Особняк Бартонів.

Лукас сидів у вітальні перед каміном, дивився на вогонь і періодично пригублював коньяк. Іноді він переводив погляд на келих у руках, дивився на вогонь через келих і зітхав.
- Тобі знову не спиться? - несподіване запитання дружини, яка тихенько увійшла, змусило його здригнутися і перевести погляд на неї.
- Тобі налити? Лікарі рекомендують.
- Дякую, але я відмовлюся, потім не засну. А, ти, знову про своє? Змирися, Лукасе, пропусти ці вибори, потім спробуєш ще раз. Дай час і люди забудуть.
- Може, ти й права, сперечатися не стану. Але, погодься, що дуже важко ось так одразу змиритися з крахом твоїх планів! І департамент відмовився звільняти Делгадо! Уявляєш, мені відмовили! Кажуть, що недостатньо фактів, - Лукас змінив позу і тепер дивився на дружину спираючись на лівий підлокітник крісла.
- Послухай, що я тобі скажу, - Делма присіла на диван, склала долоні між колін, - не сердься особливо на нього, все ж таки Кахір твій майбутній зять.
- Не кажи дурниць, - Лукас схопився на ноги та підійшов до дружини, - який зять?
- Айлін кохає його і він їй освідчився, вони одружаться і він стане нашим зятем.
- Зятем? Що за нісенітницю, ти, кажеш! - Лукас сплеснув руками, бризки коньяку полетіли на килим. - Він одружений, яка пропозиція?