частина 11

Наступний ранок, особняк Бартонів.

Делма, з активною допомогою Клари, накривала на стіл. Вона все любила робити гарно і снідати теж. Через вітальню швидким кроком пройшов Лукас, кинувши на ходу:
- Я йду, мені пора на роботу.
- Як ідеш? А сніданок? Ми для кого тут стараємося?
- Вибач, Делмо, у мене немає апетиту.
- Але, Лукас! - Делма підійшла до нього з тарілкою салату. - Сніданок найголовніше приймання їжі, він дає бадьорість на весь день! Сядь і поїж!
Лукас рушив далі в бік дверей, одягаючи на ходу пальто.
- Я ситий, не хочу нічого!
- Ти маєш поїсти, заради свого ж блага! - Делма сіменіла слідом.
- Я сказав - немає апетиту!
Лукас різко відчинив вхідні двері та побачив на порозі Айлін, вигляд вона мала розпатланий, якоюсь мірою жалюгідний. Надворі йшов сніг із дощем, хутро на капюшоні висіло бурульками, крапельки води капали з кінчика носа. На її обличчі застиг переляканий вираз. Бартон різко замовк і гнівно втупився на доньку, з-за його плеча визирала Делма з тарілкою в руках.

- Навіщо прийшла? - холодно запитав Лукас.
Айлін підняла підборіддя вгору і, стримуючи сльози, відповіла:
- Ми можемо поговорити?
Вона зробила спробу зайти в будинок, але він їй цього не дав, перегородивши вхід рукою.
- Після того, що ти зробила, обманюючи мене і матір, абсолютно не думаючи про близьких, я не хочу тебе бачити, тебе немає для мене! Мені нема про що з тобою розмовляти!
- Лукасе, любий, - Делма торкнулася чоловіка за плече, - я прошу тебе, вислухай її.
- Ти маєш рацію, що б не казав, - Айлін перевела погляд на батька і з зусиллям сказала, - я прийшла попросити дещо  востаннє.
У Бартона заходили жовна, він стояв, стиснувши кулаки, насилу стримуючи гнів.
- Що сталося? - запитала Делма.
- Тату, поверни Кахіру його місце, дуже тебе прошу, не ламай йому кар'єру, він стільки часу і сил витратив.
- Ти, заради цього прийшла сюди? - ошелешено запитав Лукас. - Це він тебе послав просити та принижуватися? У тебе зовсім немає гордості?
- Ні, ні, - вона вже плакала, сльози струмками лилися з очей, - він не знає нічого і не кажіть, це я сама так вирішила. Ти, вирішив вигнати його з поліції, за що? Не треба.
- Скажи спасибі, що тільки так, якщо за нього взятися серйозно, то твоєму Кахіру світить строк! А ти смієш приходити в мій дім і просити за нього? За цього мерзотника?

- Тату, не називай його мерзотником, він батько моїх майбутніх дітей! Я люблю його!
Лукас дивився на заплакану доньку, але співчуття не ворушилося в його душі, він знав, що біля мерії на нього знову чекає натовп журналістів і все через неї. Гнів пішов, він трохи заспокоївся і підійшовши впритул до Айлін, відповів:
- Не проси даремно, заради цієї людини я й пальцем не поворухну, нехай радіє, що все обійшлося саме так.
Він обійшов доньку, яка ридала на порозі, і сів у машину. Про свою розмову з батьком Айлін Кахіру нічого не сказала.

У середу, після обіду, в Орлін задзвонив телефон, висвітився незнайомий номер.
- Слухаю, - відповіла вона, розмірковуючи про особу абонента.
- Я розмовляю з міссіс Делгадо? - пролунало в слухавці.
- Так, а ви хто?
- Мене звати Курт Вернер, я очолюю групу адвокатів надісланих містером Меркінсом для розгляду вашого питання.
- Я рада вас чути, як долетіли?
- Чудово, дякую. Нам необхідно зустрітися, у мене багато запитань. Де і коли це можна зробити?
- А, ви де зупинилися?
- У готелі "Зірка Орегона", номери великі, ви хочете приїхати сюди?
- Ні, приїжджайте краще ви до мене, о сьомій вечора, вам зручно?
- Безумовно.
Орлін назвала адресу і попрощалася. "Як швидко вони приїхали, - задоволено подумала вона, - завтра ж подам заяву про розлучення!"

Рівно о сьомій вечора у двері подзвонили. "Треба ж, яка пунктуальність!" - здивувалася Орлін, поспішаючи до дверей. Адвокатів виявилося троє. Курт, який дзвонив телефоном, - високий світло-русявий чоловік спортивної статури, з доглянутою бородою, ніби щойно з барбершопа. Білосніжна посмішка, блакитні очі. Другий представився Алексом Далтоном. На вигляд років п'ятдесяти, з невеликим животиком, у дорогому костюмі, гладко поголений. Третій - Грег Олсон, абсолютно нічим не примітний, в окулярах із товстими скельцями, з дипломатом у руці та в дорогому костюмі, який виглядає на ньому вкрай безглуздо. Не витрачаючи даремно свій і її час, вони відразу ж взялися до справи. У них виявилися всі потрібні бланки й Орлін, під чуйним керівництвом, заповнила заяву на розлучення. На з'ясування всіх нюансів пішло близько години, потім усі адвокати дружно встали та, попрощавшись, попрямували до виходу. Біля дверей Курт посміхнувся і сказав:
- Після вручення повідомлення про розлучення вашому чоловікові, я зателефоную. У мене є ще одне доручення від містера Меркінса, сподіваюся, воно викличе у вас тільки позитивні емоції.
"Заінтригував", - з усмішкою подумала Орлін, зачиняючи за ними двері.

У п'ятницю ввечері колишній напарник Кахіра, який залишився його другом, попри всі проблеми, затягнув його до бару. Розслабитися і пропустити по стаканчику. Від міцних напоїв Кахір категорично відмовився і вони замовили пива з горішками. Влаштувалися за дальнім столиком, у напівтемряві, щоб спокійно посидіти. Детектив Хав'єр Діаз вирізнявся високим зростом, густою шевелюрою, гучним голосом і веселою вдачею. Він був оптимістом по життю, примудряючись навіть у найжахливішому, на перший погляд, знайти позитивний момент.
- Розповідай, Делгадо, - напарника він називав виключно на прізвище, - як ти примудрився вляпатися в таке лайно? Усе місто в курсі твоїх любовних пригод, це ж треба так вміти! - Хав'єр голосно розсміявся, ковтнув пива і приготувався слухати.
- Думаєш, я навмисно? - Кахір невдоволено подивився на усміхненого на весь рот Діаза. - Для мене все виявилося повною несподіванкою, я не збирався розповідати дружині про Айлін і впевнений, що ніде не проколовся, розуму не розумію, з чого вона вирішила найняти приватного детектива? І головне, де вона його відкопала, з наших ніхто б не погодився!