частина 10

Ближче до вечора Орлін запросила на кухню Марту та міссіс Табс і повідомила їм, що містер Делгадо відтепер тут не живе і тому...
- Ви, звільните одну з нас? - приречено припустила Марта.
- Ні, навіть у думках не було.
- А що ж тоді? - міссіс Табс теж вирішила вставити слово.
- Тоді у вас стане більше вихідних, якщо вони вам потрібні, до того ж це жодним чином не позначиться на вашій зарплаті, - з усмішкою відповіла Орлін, - як вам така пропозиція?
- Можна ми обговоримо це питання і дамо відповідь завтра?
- Звичайно можна, але якщо не потрібні зайві вихідні, то можна залишити, як є.
Спантеличені пані пішли до своїх кімнат, а за годину Марта поїхала, і міссіс Табс урочисто повідомила Орлін, що вони не залишать дім без нагляду і якщо вона не проти, то все залишиться по-старому.
- Звичайно, я не проти!
Задоволена міссіс Табс пішла поратися на кухню, а Орлін піднялася до кабінету з бажанням ще трохи попрацювати, але дзвінок Кахіра змусив її спуститися вниз. За кілька хвилин він з'явився на порозі будинку. Орлін не горіла бажанням пускати його далі передпокою. Вона відчинила двері й мовчки кивнула на валізи, що стояли біля стіни.
- Я зібрала абсолютно всі твої речі, не хочу, щоб ти знайшов привід ще сюди повернутися, забирай та  йди.

Він пройшов до валіз, виніс одну, потім повернувся по другу, зупинився у дверях, поставив валізу на підлогу і з викликом запитав:
- Навіщо, ти так?
- Я вирішила, що так буде правильно.
- І як давно ти знаєш?
- У тебе ще язик повертається питати про це? - Орлін намагалася говорити спокійно, якомога байдужіше, а Кахір закипав, повільно, але вірно закипав.
- Чому так, навіщо журналіст, газета, навіщо? Ти, повинна була спочатку побалакати зі мною! - він уже майже кричав.
- Так я поспілкувалася, - так само спокійно відповіла вона, - у ресторані, пам'ятаєш? У тебе була можливість вирішити все тихо і мирно, але ти не став, ти мені збрехав.
- Я боявся втратити тебе, не хотів, щоб так сталося, - глухо відповів Кахір, який умить втратив увесь запал, - я не міг сказати, ти б не пробачила мені.
- Якби ти розлучився з нею і припинив усяке спілкування, то пробачила б, але ти не розлучився, чому?
- Тому, що я закоханий у неї, - він помовчав і додав, - але й тебе   я  теж кохаю.

- Ключі, - Орлін простягнула руку, - віддай мені ключі.
Кахір поклав у її руку зв'язку ключів і, взявши валізу, обернувся на порозі:
- Я шкодую.
- Не бреши, - вона не змогла стриматися, - коли ти з нею цілувався, ти не виглядав таким, що шкодує! Забирайся, мій адвокат вручить тобі документи про розлучення. Іди.
Він подивився на неї довгим поглядом і зник за дверима. Орлін зачинила двері, глибоко зітхнула і рішуче пішла до міссіс Табс.
- Викличте днями Марту і влаштуйте з нею генеральне прибирання, увесь текстиль перепрати, підлогу й поверхні вимити з мийним засобом, і купіть із сильним запахом, хай будинок пахне свіжістю, а не ним!

Ніч неділі, особняк Бартонів.

Лукас сидів на кухні в піжамі, пив дрібними ковтками трав'яний чай і спостерігав, як падає сніг. Сніжинки кружляли у світлі ліхтаря і повільно падали на гілки дерев, на землю, на паркан. Почувся шурхіт, він обернувся.
- Не вмикай світло, будь ласка.
- Добре, - Делма тихенько підійшла до чоловіка і накинула йому на плечі теплий плед.
- Ти теж не зміг заснути?
- Як я можу спати? - Лукас допив чай і загорнувся в плед.
- Я теж не можу, голова розколюється. Ти, придумав що-небудь?
- Ні, - він не дивився на дружину.
Вона підсунула до нього стілець і сіла поруч.
- Ми маємо обговорити з Айлін її вагітність.
- Не говори мені про Айлін нічого, - Лукас підвищив голос, - завтра ж мені почнуть дошкуляти журналісти, що накажеш їм відповідати? А через кілька місяців почнуться дебати в прямому етері, там уже не втечеш від відповіді, а я навіть не можу уявити, що мені казати. Вона вибила опору з-під моїх ніг, встромила мені ніж у спину, а ти хочеш, щоб я з нею щось обговорював?

- Цікаво, як давно вона обманювала нас? - Делма погладила чоловіка по плечу і присунулася ближче.
- Не знаю, але Делгадо за це поплатиться, це точно. Я впевнений, що він обдурив нашу дочку і розраховує на наші гроші. Дер подарував йому машину, Дер купив їм будинок і оплатив весілля, у нього нічого не було! А буде ще менше, я почекаю. Айлін скоро розчарується в ньому і кине, я почекаю, я терплячий.
- Що ми зробили, щоб таке заслужити?

У понеділок уранці Кахір, як завжди, приїхав на роботу. До свого столу він дійти не встиг, побачивши його, Моллі голосно крикнула:
- Делгадо, зайди до шефа.
З нехорошими передчуттями, Кахір штовхнув двері кабінету. Капітан Даррел Сміт відірвався від монітора.
- Заходь і зачини щільно двері, є розмова.
- Якщо ви про справу з убитою нелегалкою, то... - почав виправдовуватися Кахір.
- Ні, забудь про неї. Цю справу я передав Веласкезу, з усіма матеріалами.
- Але, капітане, як же так?
- Сядь, я сказав! - рявкнув Сміт.
Кахір опустився на стілець і здивовано подивився на шефа.
- Дзвонили з окружного департаменту... - почав говорити капітан.
- Мене звільняють? - опустивши голову, припустив Кахір.
- Наполягали, Бартон розлючений, відправив на тебе купу компромату, як це тебе занесло, чим думав? Точно не головою!
Делгадо мовчав, що тут скажеш? Капітан теж витримав паузу, а потім повідомив:

- Загалом я відстояв тебе, але не зовсім. Тебе переводять у патрульні, з усіма наслідками, що звідси випливають. Якщо не згоден - можеш звільнятися, а згоден, тоді вирушай до Леслі, вона знайде тобі пару і машину, і підбере спокійніший райончик, - капітан єхидно посміхнувся, - щоб часу на дурниці менше залишалося. Так що?
- Дякую, звісно залишаюся, що я ще вмію робити? - Кахір встав.
- От і добре, йди, Леслі на тебе чекає.
- Ще раз дякую, - Кахір кивнув і вийшов із кабінету.