частина 8

В обід Орлін поїхала в салон, провела там дві години, навела чудовий марафет і поїхала додому збиратися. Дорогою видрукувала фото, ті, які зроблені на вулиці, вона пам'ятала настанови детектива. Повернувшись додому, одягнулася. Для сьогоднішнього заходу вона обрала завужені чорні штани з високою талією і відкритими щиколотками. Чорні туфлі на шпильці та смарагдову блузку з довгим рукавом, лівий рукав заміняла вставка з чорного гіпюру. Трохи надушилася і подивилася в дзеркало. У цьому вбранні вона дуже нагадувала нерозкритий бутон. Помилувавшись на своє відображення, вибрала перлинні сережки й востаннє глянула на своє відображення. Гарна! Вистачило б сил не зірватися.
Кахіра вона чекала в машині, на її здивування, не більше десяти хвилин. Він просигналив і, вийшовши з машини, відчинив їй двері. Вона накинула на плечі хутряне манто і подала йому руку. Кахір вбрався в дорогий чорний чоловічий костюм з аспідно-сірою вишивкою на комірі-стійці та вишитий аспідно-сірою жилет. Цей костюм йому подарувала Орлін на день народження кілька років тому, у ньому він мав вигляд справжнього мачо.
- Готова?
- Зачекай, подарунок же.

 Орлін відкрила багажник і дістала плоский, прямокутний пакет.
- Це те, про що я думаю?
- Звісно, Делма Бартон знається на живописі й у неї непогана колекція.
Хол особняка мера приголомшив світлом, яскравими кулями та музикою. Хто ти міг подумати, що Делма таке любить.
- З днем народження, дорога міссіс Бартон, - Орлін мило посміхнулася і вручила подарунок.
Іменинниця його тут же розпакувала.
- Боже, Орлін! Це ж Моне, де роздобула?
- На аукціоні в Лос-Анжелесі, викрала з-під носа в однієї старенької.
- Дякую, це гідне поповнення моєї колекції.
Вона обійняла Орлін, подала руку Кахіру і перевела увагу на інших гостей.
- Ми сьогодні будемо танцювати? - поцікавився Кахір.
- А, ти, дуже хочеш?
- Не те щоб хочу, але я пам'ятаю, як ти полюбляєш танці.

- Так, люблю, але сьогодні щось немає настрою. Іди розважайся, мені треба обговорити з кимось важливі питання.
Він не став питати, які та з ким, просто мовчки кивнув і, підхопивши з таці келих, розчинився в натовпі гостей. Вона наслідувала приклад чоловіка: взяла келих і вирушила розшукувати потрібну людину. Шукати довелося довго, перший поверх величезного особняка був просто забитий святково одягненими людьми. Нарешті, вона його побачила. Потрібна їй людина розмовляла з якоюсь старою дамою, яку Орлін бачила вперше. Хоча, вона багатьох тут знала і, пробираючись до Еклза, їй доводилося тиснути руки, посміхатися, приймати обійми. Дуже виснажливо. Помітивши Орлін, Еклз розпрощався з дамою і звернув увагу на неї.
- Так, так, мила пані, ви явно шукаєте мене. Цікаво, що ж знадобилося спадкоємиці фармконцерну від такої нікчемності, як я?
- Ви сильно принижуєте свої якості, - Орлін чарівно посміхнулася, - але ви маєте рацію, дійсно знадобилися.
- І яке у вас до мене діло?

Вона озирнулася на всі боки й неголосно сказала:
- Давайте знайдемо містечко тихіше.
Вони вибралися із залу з музикою і, сховавшись за величезною діжкою з пальмою, продовжили розмову.
- Ви ж сюди прийшли не тільки розважатися? Не відмовитеся від споглядання скандалу, думаю, це принесе вам гарний рейтинг.
- Та що, ви, кажете! - в Еклза загорілися очі, журналіст, скрізь залишається журналістом.
- Десь за годину, я вас покличу, намагайтеся перебувати недалеко від мене, щоб усе почути.
- Ви, хоч натякніть! - він згорав від цікавості.
- Ні, чекайте, мені потрібен сторонній, неупереджений погляд.

Більше нічого не сказавши, вона повернулася до музики та світла. Заінтригований Еклз весь час крутився десь поблизу, не випускаючи Орлін з поля зору. Його старання були винагороджені. Музика стихла, у залі стало тихіше, на сцену піднявся якийсь артист і почав розповідати анекдоти. Орлін вирішила, що момент дуже вдалий. Зробивши гучний видих, вона зібралася і з легкою посмішкою попрямувала до подружжя Бартонів, не забувши при цьому зробити запрошувальний жест Еклзу.
- Добрий вечір, Орлін, - привітав її мер, - як поживає ваш батько?
- Дякую, все добре.
- Дружина похвалилася подарунком, це просто неймовірно, напевно коштувало великих грошей.
- Ви, не повірите, не дуже. Але в мене для вас новина, для вас обох.
- І яка ж? - Бартон перебував у найкращому настрої та здавалося, що нічого не може зіпсувати йому настрою.

- Розумієте, яка справа - мій чоловік мені зраджує.
- І що? - здивувався мер. - Навіщо, ви, мені це говорите?
- А річ у тім, що зраджує він із вашою донькою!

- Це такий жарт? - Бартон у цей момент виглядав дуже розгубленим. - Хочу зауважити, що якщо це жарт, то дуже злий. Навіщо, ви, так? У вас є докази?
- Звісно, є, - Орлін дістала з сумочки один із конвертів і вручила меру, - покличте доньку, а я покличу чоловіка, влаштуємо їм очну ставку.
Перш ніж кликати доньку, містер Бартон ознайомився з вмістом конверта, навіть без знімків, зроблених у будинку, все було досить переконливим і не залишало сумнівів.
- Добре, - стиснувши губи, вимовив він і, діставши телефон, набрав доньку.
Орлін зробила те саме.
- Любий, підійди, будь ласка, до нас, ми тут наприкінці столів, - ніжно проворкувала вона в слухавку.
Поки їх чекали, фото подивилася Делма. На її очах блиснули сльози.
- Ось значить, чия рука була на тому фото, а мені сказала, що інструктор.
- Ти щось знаєш? - Лукас різко повернувся до дружини.

- Нічого, - сумно відповіла вона, - я лише просила Айлін познайомити нас із її молодим чоловіком, а вона сказала, що нікого немає, і якби був, то познайомила б обов'язково.
- Ось зараз і познайомитеся, - жорстко сказала Орлін.
З'явилася Айлін з усмішкою на губах, яка одразу потьмяніла, щойно вона поглянула на Орлін. Для цього вечора вона вибрала коротку сукню з пишною спідницею кольору фуксії, по краю спідниці йшов широкий атласний чорний кант, таким самим кантом облямований комір. У вушках блищали рубінові сережки.
- Навіщо кликали?
- Та ось, міссіс Дергадо стверджує, що ти спиш з її чоловіком, - Бартону все ще хотілося вірити, що це не так.
- Звідки така дурість?
- Ось звідси, - Орлін вручила конверт Айлін, - у мене є і більш пікантні фото, якщо цих для тебе недостатньо.