частина 7

Орлін гнала машину трасою і думала про те, що їй життєво необхідно з кимось поділитися, інакше голова лопне або вона збожеволіє. Подивившись на спідометр - жахнулася! Їй зараз тільки копів не вистачало. Зменшила швидкість і набрала Бетті.
- Привіт, подруго. Ти сьогодні о котрій годині вдома будеш? Чи може зможеш зробити перерву на каву?
- Вибач, не можу, повно роботи, у мене черга, вони сьогодні, як змовилися. Але ввечері буду, як завжди. А що сталося?
- Я зустрічалася з детективом, він закінчив роботу, передав мені купу знімків, мені треба про це поговорити! - майже викрикнула в телефон Орлін.
- Добре, добре, не нервуй, увечері на тебе чекаю.

Їхати додому Орлін не могла, середина дня, до вечора купа часу, тож звернула на дорогу, що веде до роботи, де ще можна забути про час і проблеми? Проте о п'ятій хвилині на восьму вона вже тиснула кнопку дзвінка біля дверей Бетті. Конверт із фото вона прихопила із собою.
- Проходь, - подруга посміхнулася, - тобі пощастило, сьогодні Том удома, тож кухня повністю в нашому розпорядженні, діти вже повечеряли.
Вони пройшли на кухню. Орлін подобалася кухня Бетті, від неї так і віяло затишком, у самої Орлін увесь будинок був витриманий у спартанському стилі. Усе строго, функціонально і нічого зайвого. Ніяких штор, тільки жалюзі. А тут: фіранки з рюшами, серветочки, скатертина в клітинку на столі, чохли на стільцях з бантами та рюшами. І на довершення всього, м'яке затишне світло, яке можна приглушити до напівтемряви.
- Що тобі налити?
- А що є?
- Віскі є, біле вино є, французьке, між іншим!

- Давай віскі, - приречено махнула Орлін, - тут такі справи, вино не допоможе.
Бетті поставила на стіл пляшку, келихи, дістала лід, витягнула з холодильника тарілку з сиром і плитку гіркого шоколаду.
- Я знала, що ти віддаси перевагу віскі, тому підготувалася, - сказала вона, наливаючи напій у келих.
Вони зробили по ковтку, відламали по шматочку шоколаду.
- Не тягни, викладай, що накопав детектив.
- Ось, - Орлін дістала фото з конверта і віялом розклала їх перед подругою.
- Н-да, - протягнула та, розглядаючи знімки, - хто б міг подумати!
- Як думаєш, може це криза середнього віку і мине це швидкоплинне захоплення? - з надією в голосі запитала Орлін.
- А з чого ти взяла, що воно швидкоплинне?
- Не може бути, щоб це було серйозно.
- А якщо може?
- Ти щось знаєш? Говори! - зажадала Орлін.
- Знаю, - неохоче відповіла Бетті, - вона вагітна, термін 4 тижні.

- Не може бути! - вигукнула Орлін. - Звідки знаєш?
Подивившись на виразний вираз обличчя Бетті, вона закрила собі рота рукою й істерично засміялася.
- Вибач, здається, я божеволію. До кого ще звернеться дочка мера, якщо не до найкращого гінеколога міста, причому не тільки нашого.
- Не вгадала, - Бетті доволі усміхнулася, - вона не пішла до мене, вона звернулася до Аннет, а я Айлін побачила випадково в коридорі. Потім мені стало цікаво, навіщо вона приходила, я розпитала дівчаток на рецепшені, зайшла ненароком до Аннет. Ось так усе і дізналася.
- Але я щойно тобі назвала її ім'я, отже, ти знала! - Орлін з обуренням навела на подругу вказівний палець. - Знала, а мені нічого не сказала!
- Не волай, - Бетті встала і підійшла до вікна, стоячи спиною до столу, продовжила, - я бачила їх кілька разів разом біля ресторану, та хіба мало, може у справі? Тому й не стала нічого говорити. І потім, - вона різко повернулася, - якби я була так упевнена, навіщо давати тобі візитку детектива? Погодься, детектив виявився на висоті.

- Із цим не посперечаєшся, - Орлін перебрала фото, - це ж треба, встановити камеру в будинку, умільці.
- Що тепер будеш робити?
- Найімовірніше, дам йому можливість зізнатися самому, а якщо ні...
- А якщо ні?
- Поки що не знаю.
Орлін горіла бажанням поговорити з чоловіком одразу ж цього вечора, але повернувшись додому застала його мирно сплячим у сімейному ліжку. Вранці його там уже не було. А під кінець робочого дня він зателефонував, що саме по собі здивувало Орлін, і запропонував зустрітися в нещодавно відкритому ресторані.
- Його зовсім недавно відкрили, відгуки просто чудові. Кілька наших уже зводили своїх дружин і я запрошую тебе, місце просто райське, приїжджай.
У минулі часи вона б зраділа, заїхала додому, переодяглася в щось належне, але зараз... Орлін зрозуміла, що зовсім не важливо, у чому вона з'явиться в ресторані, її штанний костюм, у якому вона їздила на роботу, не такий вже й поганий. Тому одразу після роботи, не заїжджаючи додому, вона вирушила до ресторану "Казковий ліс".

Ресторан повністю виправдовував свою назву: розташований на схилі пагорба, на околиці міста, він займав пристойну за розміром територію і дизайнери перетворили її на казковий ліс. Сама будівля ресторану ховалася в різноманітній зелені хвойних дерев, тут зібрали весь набір: сосни, ялини, кедри, модрини, кипариси, ялиці та ялівець. Увечері пішов сніг, перший цього року, і Орлін приїхала у справжню казку. Усі дерева вкрилися товстим шаром снігу, крізь який просвічували різнобарвні вогники. Кахір чекав її біля входу.
- Я думав, ти одягнеш сукню, ту, яка мені подобається.
- Вибач, не встигла заїхати додому, - відповіла вона.
Усередині ресторан теж був схожий на ліс, велика кількість рослинності у великих горщиках і діжках створювала саме таке враження, тільки ліс уже тропічний. І справді, в деяких місцях стояли великі клітки з хвилястими папужками, які співали свої пісні. Кахір узяв її за руку та із загадковою посмішкою повів до зали. Їх тут виявилося кілька, у тому, де він замовив столик, був фонтан: золотий дракон із вигнутою шиєю, з роззявленої пащі бив струмінь води, що підсвічувався червоним.
- Вражає.

- А, я тобі казав, місце просто чарівне.
Принесли біле вино.
- До білого підійде риба? - попри десятирічне життя з Орлін, він усе ще не дуже добре розбирався в таких нюансах.
- Так, чудово.
- Я замовив дорадо на грилі, згодна?
Вона мовчки кивнула. Тримаючи келих із вином у руці, Орлін крізь скло розглядала чоловіка і чекала слушної нагоди для головного запитання.
Вона належно оцінила кухню - готували тут справді добре, навіть більше, ніж добре. Орлін навіть подумала, а чи не перенести їхні дівчачі посиденьки сюди? Ну і що, що тут не видно океану, зате який ліс! Розправившись із рибою і спустошивши пляшку вина подружжя вирушило танцювати. Орлін любила танці, але останні роки дуже рідко вдавалося ось так, без особливого приводу потанцювати з чоловіком. Їй здавалося, що реальність, це ось тут і зараз, і тут не існує ніякої коханки, ніяких проблем, але мана швидко минула, варто було закінчитися музиці й танцю.