частина 4

Два тижні для Орлін промайнули непомітно. Робота займала левову частку часу, чоловік так само пізно приходив, посилаючись на роботу і категорично відмовився провести з нею вихідні. Аврал, роботи по горло, начальство лютує і все в такому дусі. Вона не сперечалася, сама прекрасно знаючи, що таке аврал на роботі та люте начальство.
У суботу, на сніданок, з'явилася Бетті. До Орлін повернулася місис Табс, яка спочатку здивувалася й навіть образилася, що взяли Марту, але потім подумала й дійшла висновку, що це добре. І підмінити одна одну можуть, і будинок без нагляду не залишатимуть. За тиждень вони розподілили з Мартою обов'язки та Орлін, навіть у вихідні, була звільнена від готування. Готувати вона не дуже любила, хоча й уміла.
Бетті подзвонила у двері саме тоді, коли місис Табс накривала на стіл.
- Ви когось чекаєте в гості, - здивовано запитала вона.
- Ні, - усміхнулася Орлін, - це Бетті, ми вирішили відновити наші з нею спільні суботні сніданки, ставте ще одну тарілку!

- Ой, як у вас смачно пахне! - вигукнула Бетті з порога. - Хто ж сьогодні творить на кухні?
- Доброго ранку, місис Коллінз, - радісно вітала її місис Табс, - я давно вас не бачила, як удома, як дітки?
- Дякую, все добре. Чим нас сьогодні годують? - Бетті сіла за стіл. - Я зварила своїм вівсянку і зробила вафлі, нічого не пробувала, прийшла до вас.
- У нас сьогодні салат із куркою, булочки сіннабон і кава, як же без неї.
- Булочки я відчула ще дорогою до вас!
Орлін зробила всім каву і присіла до столу.
- Який нереально смачний у вас виходить салат, місис Табс, - зауважила Бетті, накладаючи собі другу порцію, - обов'язково поділіться зі мною рецептом.
- Нічого складного там немає, - зауважила місис Табс, піднімаючись, - я доп'ю каву в себе і заодно напишу рецепт, булочки в духовці.
- Дякую, - подякувала їй Орлін.

Вона дістала булочки, вдихнула їхній аромат і, посміхнувшись, поставила на стіл.
- Я так рада, що в місис Табс усе налагодилося, чоловікові зробили операцію і він уже вдома, і їхня донька приїхала доглянути за батьком на кілька тижнів.
- Що за операція? - у Бетті прокинувся професійний інтерес.
- Нічого серйозного - апендицит.
- Тоді так, якщо все правильно і вчасно зробити, то справді нічого серйозного.
Бетті скуштувала булочку, відпила кави.
- Смакота нереальна, - сказала вона, потрясаючи булочкою в повітрі, - ось навіть заради цього, варто повернути наші суботні сніданки, це ж шалено смачно.
- Згодна, відтепер сніданок суботи наш священний ранок!
Обидві розсміялися.
- Ой, забула сказати, - Бетті задоволено захихотіла, - Мері в нас вагітна! Я як відчувала, що їй терміново треба до лікаря.

- Ух, ти! І що вона вирішила?
- Буде народжувати, однозначно. Вони з Майком так мріяли про дівчинку, це шанс.
- А вже відомо хто?
- Ні, поки що ні, рано, лише 6 тижнів.
- Щаслива, - зітхнула Орлін, - заздрю їй.
- Не вішай носа, все в тебе ще буде, я так просто впевнена!
- Дякую, - Орлін змахнула зрадницьку сльозу, - дуже хочеться тобі вірити.
Бетті завзято підморгнула подрузі та взяла ще булочку.
- Я так розтовстію, - впиваючись у неї зубами, заявила вона.
- Нічого, почнемо бігати вранці та ввечері, я давно збираюся почати.
- Чудовий план!

Беті доїла булочку і, обнявши руками чашку, уважно подивилася на Орлін.
- Мені здається, у когось цього року ювілей весілля, я права?
- Маєш рацію, - кивнула у відповідь Орлін, - 10 років.
- Й? - вона запитально втупилася на подругу, навіть підвелася злегка.
- І я збираюся поговорити з Сарою, орендувати в неї павільйон, все ж кінець листопада не підходить для заходів на вулиці.
- Поговори, у неї їх кілька, якийсь і звільнить для тебе, тільки не тягни. А гості?
- Гостей хочу запрошувати, як на весілля: з мого боку і з його боку.
- Мені подобається, - Бетті заплескала в долоні, - люблю вечірки. Тільки...
- Що тільки?
- Ти, з Кахіром розмовляла? Він не проти? Раптом відмовиться, скаже, що дурниця і таке інше.
- Ні, ще не говорила, але обов'язково.
- Не тягни з цим, - серйозно порадила їй подруга

     Орлін вирішила дослухатися до поради подруги. Дійсно, перш ніж затівати таку урочистість, потрібно запитати згоду чоловіка, це ж і його свято. Вона вирішила будь-що-будь дочекатися чоловіка з роботи, тим паче, що на неї чекала безліч роботи на комп'ютері. Орлін занурилася в роботу і перестала помічати час. Нудотний біль у спині змусив подивитися на годинник. "Ого, - здивувалася вона, - вже майже третя, а його все немає". Вона встала, зробила невелику зарядку, не поспішаючи сходила в душ, а чоловік так і не повернувся. "Ну, гаразд, - вирішила Орлін, - перенесемо розмову на ранок". І не забиваючи голову поганими запитаннями, пішла спати.
Прокинулася Орлін пізно, майже о 12-й дня. Кахіра не було і його половина ліжка залишалася холодною. Пожавши плечима, вона одягнулася і, захопивши телефон, спустилася снідати.
На кухні господарювала Марта, вона привітно посміхнулася і побажала доброго ранку.
- Будемо чесними, - усміхнулася у відповідь Орлін, - скоріше вже доброго дня.

- У вихідний, кожен має право на свій особистий ранок, - філософськи зауважила Марта, дорізаючи фету в салат, - я вирішила сьогодні приготувати грецький салат і мигдальне печиво. Ви, любите мигдальне печиво?
- Так, - кивнула Орлін, - тільки ми ж домовилися...
- Ой, я забула, так незвично.
- Звикай.
Орлін пила каву в компанії Марти, коли обидві почули звук машини, що під'їжджала. Марта стрепенулася, Орлін мовчки пораділа, повернувся, все добре. Вона намагалася не думати про роботу чоловіка, як про повну небезпек, але внутрішньо була готова до раптового дзвінка, десь дуже глибоко. За кілька хвилин Кахір увійшов до хати.
- Усім доброго ранку! - привітав він домашніх, - Ох, і нічка видалася! Чим у нас годують? Голодний, як вовк.