Розділ 5. Креслення

Поділ надвечір змінюється.

Вдень він шумний, трохи театральний, повний туристів і камер. Але ближче до вечора місто стає чеснішим. Вітри з Дніпра тягнуть запах води, вікна старих будинків світяться теплим світлом, а бруківка звучить під ногами так, ніби пам’ятає більше, ніж дозволяє показати.

Ярослав і Марта сиділи на лавці біля трамвайної колії.

— Метробудівці, — сказав Ярослав. — Ти впевнена?

— Не зовсім, — відповіла Марта. — Але якщо станція існувала, її проект десь лежить.

— У місті, яке копали пів століття, папери не зникають.

— Зникають, — сказала Марта. — Але не всі.

Вона підвелася.

— Ходімо.

Будівля архіву Метробуду стояла трохи осторонь від центру. Сіра, майже без вивісок, із вікнами, що виглядали так, ніби їх давно перестали мити.

Всередині пахло папером.

І пилом.

І часом.

Жінка за столом дивилася на них без особливого інтересу.

— Вам що?

— Старі проекти станцій метро, — сказала Марта.

— Яких?

— Нереалізованих.

Жінка знизала плечима.

— Третій поверх. Архів технічних проектів.

Сходи скрипіли.

Будівля була старою — ще радянською, з широкими коридорами й лампами, що світили холодним білим світлом.

Кімната архіву була майже порожньою.

Стіни — у шафах. Шафи — у папках.

На столі стояла лампа і кілька коробок із пожовклими кресленнями.

— Добре, — сказала Марта тихо. — Починаємо.

Вони розкладали папки одну за одною.

Станції.

Тунелі.

Вентиляційні шахти.

Старі схеми.

Година минула швидко.

Потім друга.

Ярослав уже почав думати, що «Братська» могла бути просто старою назвою, коли Марта раптом сказала:

— Почекай.

Вона витягнула тонку папку.

На обкладинці було написано:

Лінія Подільська. Додаткові проекти. 1983

Марта відкрила її.

Перший аркуш — службова записка.

Другий — схема тунелю.

Третій — креслення станції.

Ярослав нахилився ближче.

На кресленні була платформа.

І напис.

БРАТСЬКА

Він відчув, як у грудях стало холодніше.

— Вона існувала, — сказав він тихо.

— І досі існує, — відповіла Марта.

Вона перегорнула сторінку.

Там була примітка.

Будівництво призупинено. Причина — геологічна аномалія.

Ярослав нахмурився.

— Геологічна?

Марта дістала наступний аркуш.

Це була технічна доповідь.

Текст виглядав так, ніби його писали поспіхом.

Вона прочитала вголос:

— «У процесі проходки тунелю виявлено підземну порожнину, яка не відповідає геологічним картам. Розміри порожнини нестабільні.»

Ярослав підняв голову.

— Нестабільні?

Марта перегорнула сторінку.

— «Відстань між стінами змінюється в різний час вимірювання.»

Вона замовкла.

— Це неможливо.

— Для звичайної порожнини — так, — сказав Ярослав.

Він подивився на схему.

— Але якщо це…

— Шар, — тихо сказала Марта.

Тиша в архіві стала густішою.

Вони перегорнули наступні сторінки.

Там були креслення станції.

Платформа.

Службові кімнати.

Тунелі.

Ярослав завмер.

— Марта.

— Що?

Він показав на карту.

— Тут щось не так.

Вона нахилилася ближче.

І теж завмерла.

Від станції Братська відходили тунелі.

Два — нормальні.

До Контрактової.

До Поштової.

Але були ще інші.

Тонкі лінії.

Три.

Вони йшли в різні боки.

І не закінчувалися станціями метро.

— Це що? — прошепотіла Марта.

Ярослав дивився на креслення.

— Це не лінії метро.

— Тоді що?

Він провів пальцем по паперу.

Лінії йшли під Подолом.

Одна — у бік Дніпра.

Друга — під Старе місто.

Третя — кудись на північ.

— Можливо, службові тунелі, — сказала Марта.

— Ні.

— Чому?

— Бо вони не позначені як службові.

Він показав на примітку внизу креслення.

Марта прочитала.

І повільно видихнула.

Тунелі №3–5 не мають технічного призначення. Природа проходів не встановлена.

Марта закрила папку.

— Це не метро.

— Ні.

Ярослав дивився на креслення.

— Це переходи.

— Куди?

Він відповів не одразу.

Бо думка, яка сформувалася в голові, була занадто дивною.

— У інші версії міста.

Марта мовчала.

Десь у будівлі клацнули старі труби.

Ярослав раптом відчув щось знайоме.

Ту саму тишу під містом.

Але тепер у ній з’явився звук.

Далекий.

Глухий.

Наче потяг.

Але не на рейках.

— Ти чуєш? — тихо спитав він.

Марта підняла голову.

— Що?

Ярослав прислухався.

Звук був дуже слабкий.

Але він був.

І йшов не ззовні.

Знизу.

З-під землі.

— Я думаю… — сказав він тихо.

— Що?

Він подивився на карту.

— Станція не закрита.

— Тоді що?

Ярослав відчув, як холод проходить по спині.

— Вона просто… не для цієї версії міста.