Розділ 42

У Феллон-Кріку доктор Мейсон зібрав мутантів, які були готові до експерименту, і докладно пояснив суть ліків: як вони впливають на організм, що не змінюють зовнішній вигляд радикально, але відновлюють нормальне старіння та біологічні функції. Він докладно зупинився на всіх нюансах — від метаболізму до репродуктивної системи, щоб ні в кого не залишилось сумнівів.

— Я розумію, що ви насторожені, — сказав доктор Мейсон, дивлячись на мутантів, що зібралися в таверні сестер О’Муні, — і у вас є право відмовитися. Це добровільно. Але якщо ви погодитеся, це шанс жити повноцінним життям.

Брюс, Уна і Талулла першими погодилися. Вони довірилися доктору Мейсону, хоч і розуміли, що ризик є, але перспектива жити справжнім життям вартувала того. Решта вирішили поки що утриматися. Почалася процедура: доктор Мейсон ретельно вводив ліки, спостерігаючи за реакцією кожного. У перші ж дні зміни були ледь помітні, але поступово аналізи показали відновлення нормальних функцій організму.

Минув місяць. Мутанти, які погодилися на лікування, почали старіти як звичайні живі істоти — тіла змінювалися природно, обмін речовин нормалізувався, фізична форма поступово приходила у відповідність до їхнього віку.

— Все працює, — сказав доктор Мейсон, ледве приховуючи радість. — Організм адаптується, старіння повертається, біологічні функції нормалізовані.

Брюс, Уна і Талулла дивилися одне на одного з подивом і боязкою радістю — вперше за багато років вони відчували себе по-справжньому живими. Інші мутанти, які спостерігали за процесом, поступово почали виявляти інтерес, обговорювати, ставити питання, усвідомлюючи, що тепер у них є шанс обрати — залишитися безсмертним мутантом назавжди чи знову жити в межах природних вікових рамок.

Феллон-Крік наповнився обережним, але впевненим пожвавленням: життя поступово поверталося, і навіть ті, хто не пройшов лікування одразу, починали розуміти — світ змінюється. І тепер він справді давав шанс на майбутнє.

Після того як Брюс, Уна і Талулла показали, що ліки дійсно працюють, атмосфера у Феллон-Кріку змінилася. Інші мутанти весь час ошивалися навколо, спостерігаючи за ними з цікавістю та обережністю.

— Я думаю, — почала Уна, звертаючись до доктора Мейсона, — тепер можна запропонувати ліки й іншим. Той, хто хоче змінити своє життя, хай спробує.

— Але не всім схочеться, — сказав Брюс. — Старі, наприклад, можуть захотіти ще пожити.

Талулла кивнула, погоджуючись з ним:

— Так, вибір завжди за ними. Ніхто нікого не змушує.

Мутанти почали обговорювати, хто готовий, хто ні. Хтось одразу висловив бажання спробувати, хтось задумався, а люди похилого віку дійсно вважали за краще почекати, не бажаючи прискорювати події. Доктор Мейсон віддав ліки Реймонду і залишив інструкції:

— Ліки будуть тут. Кожен, хто захоче їх прийняти, зможе це зробити будь-коли. Усе добровільно.

З часом життя у Феллон-Кріку й Олд-Холлоу, мутанти якого теж прийняли ліки доктора Мейсона, поступово налагоджувалося. Іронія долі — напрацювання Лаймена Хескелла, створені для поневолення, тепер використовувалися на благо: дослідження крові дітей та технології контролю над генетикою стали ключем до покращення життя мутантів. Дрейк сидів поруч із Калі, спостерігаючи за тим, як змінюється життя у Феллон-Кріку, завдяки їхній роботі.

— Не такий він і поганий, — тихо сказав він. — Лаймен Хескелл був розумною людиною. Просто використав свій розум для поганих цілей. І зрештою сам себе покарав.

Калі кивнула, беручи його за руку.

— Так, — погодилася вона. — Але тепер ми можемо використати його відкриття для добра. І це найголовніше.

Повітря Феллон-Кріка було сповнене надією. Страхи минулого поступово відступали, а попереду повільно, але вірно вимальовувалося майбутнє, де кожна людина чи мутант мала шанс жити повноцінно, самостійно обирати свій шлях і будувати життя так, як хочеться.