Розділ 39

Повернення у звичний світ виявилося одночасно теплим та дивним. День народження бабусі Марти був справжнім перепочинком після всього, що вони пережили. Калі та Дрейк приїхали удвох, адже це було сімейне свято. Бабуся Марта зустріла їх на порозі, сяюча, енергійна, як завжди, хоча зморшки навколо очей видавали роки. Незабаром з’явилася й Ліанна — мати Калі, разом із чоловіком Лендоном та їхньою дочкою Кейрою.

— Ліанно… дівчинко моя! — вигукнула бабуся Марта, кидаючись назустріч доньці. Вони обійнялися так, ніби намагалися надолужити роки розлуки в одну мить.

А потім погляд Марти впав на Кейру. Вона стояла поряд з матір’ю, трохи збентежена, але з живою цікавістю в очах. Бабуся Марта здивувалася на мить, а потім розпливлася в широкій усмішці.

— А це хто? — запитала вона, повернувшись до дівчини.

— Це Кейра, — усміхнулася Ліанна. — Моя дочка. Твоя внучка.

Марта обняла Кейру міцно, мало не задихаючись від щастя.

— Моя внучка… — прошепотіла вона, і очі її заблищали. — Ще одна. Це найкращий подарунок на мій день народження. Ви тут і це все, що мені потрібно.

Калі, спостерігаючи за цим, злегка усміхнулася. Усі переживання, страхи та небезпеки останніх днів наче на якийсь час зникли. Будинок бабусі Марти наповнився теплом і сміхом, коли Ліанна з Кейрою увійшли всередину. Бабуся Марта завмерла на місці, дивлячись на дочку, яку не бачила багато років. В очах старенької з’явилися сльози — не від суму, а від радості, від тієї несподіваної зустрічі, на яку вона вже не сподівалася.

— Я така рада, що ви приїхали, — тихо сказала Калі матері. — Тепер ми всі разом.

Бабуся Марта тримала їх обох за руки, іноді дивлячись на Ліанну, іноді на Кейру, немов боячись, що вони зникнуть. Але вони були тут і свято тепер стало справжнім, теплим, сімейним. І в цей момент ніщо в світі не здавалося важливішим, ніж цей маленький острівець радості серед усіх неприємностей, що їм довелося пережити.

Незабаром приїхав і Реймонд разом із сином Коннором. Напруга в повітрі була відчутною — багато років недомовленості, непорозуміння та гірких спогадів.

— Ми зробили багато помилок, Ліанно, — почав Реймонд, підходячи до Ліанни, — але тепер я знаю про Калі. І не тримаю на тебе зла. Хоч ти і вчинила неправильно.

Ліанна кивнула, її очі блищали:

— Я теж на тебе не злюсь. Все, що було між нами — це помилки минулого. Ми маємо про них забути.

Вони говорили довго, тихо, чесно. Прощали одне одного. Сльози, усмішки, незграбні обійми — після стільки років їм треба було виговоритись. І Лендон їм не заважав, розуміючи, що Ліанні потрібна ця розмова з Реймондом.

Тим часом Кейра і Коннор швидко порозумілися. Спочатку обережно, придивляючись одне до одного, а потім уже сміялися, сперечалися, наче давно знали одне одного. Хоча кревної спорідненості в них не було, але спільна сестра Калі відразу створила зв’язок, який став основною для справжньої дружби. І, дивлячись на них, Калі зрозуміла, що, незважаючи на всі випробування, навіть у цьому світі можна знайти точку, де біль змінюється теплом, а втрата розумінням і новими зв’язками.

Вечір поступово опускався на дім Марти, заливаючи кімнати м’яким золотавим світлом ламп. На столі вже стояли пироги, запечені ароматні овочі, гарячий чай і домашні булочки. Всі розсілися навколо великого столу: Марта — на чолі, Ліанна і Калі поруч з нею, Дрейк поруч з Калі, Реймонд і Коннор — з іншого боку, а Кейра з Лендоном — з іншого. У повітрі висіла особлива тепла енергія — суміш радості від довгоочікуваної зустрічі.

— Ну що ж, — сказала бабуся Марта, усміхаючись на все обличчя, — нарешті у мене зібралася вся родина тут! Я навіть не мріяла про такий подарунок на день народження.

Калі і Ліанна ніжно тримали бабусю за руки, обмінюючись поглядами, сповненими щастя та розуміння. Реймонд несподівано першим підняв келих із гарячим яблучним сидром.

— За бабусю Марту! За те, що ми, нарешті, зібралися разом!

— За сім’ю! — підхопила Ліанна, і всі кивнули, усміхаючись.

Коли настав час торта, бабуся Марта затремтіла від емоцій, дивлячись на свічки. Калі допомогла їй акуратно запалити їх.

— З днем ​​народження! — хором крикнули всі.

Марта заплющила очі і загадала бажання, хоча, можливо, вона вже отримала все, що хотіла. Коротка пауза і гості почали плескати в долоні. Бабуся Марта усміхалася, сяяла, ніби в ній ожила вся молодість та енергія одразу. Торт розрізали, шматки розклали по тарілках, і запах шоколаду змішався з радістю, сміхом та теплом. Розмови переходили від легких жартів до спогадів, усі ділилися планами на майбутнє, розповідали історії про свої пригоди. Цей вечір став тихою, але важливою точкою їхнього життя: вони знову стали однією родиною. І навіть коли за вікном уже стемніло, в будинку бабусі Марти світилося справжнє тепло, яке ніщо не могло погасити.