Розділ 37

Дрейк обережно підійшов до краю і ліг на живіт, дивлячись униз. Там серед каміння темніло нерухоме тіло Хескелла — неприродно вивернуте, без ознак життя.

— Він мертвий, — глухо сказав Дрейк. Без полегшення. Просто як факт.

Трохи осторонь, нижче за виступом, він побачив слабкий рух.

— Зачекайте… — Дрейк придивився краще і повідомив: — Нора жива.

Вона лежала на вузькому кам’яному виступі, перекошена, ледь дихала, але при свідомості. Одна рука була вивернута під дивним кутом, нога явно зламана, по каменю під нею тягнувся кривавий слід. Але вона ворухнулася, коли Дрейк гукнув її.

— Норо, не рухайся! — крикнув він униз. — Чуєш мене? Не рухайся!

Нора ледь помітно кивнула.

Макайла притискала до себе Макензі, яка все ще тремтіла, але вже була в безпеці. Ріка сиділа поруч, міцно вчепившись у куртку Калі, наче боялася відпустити її хоч на мить. Калі дивилася на лабораторію внизу — на бетонний комплекс, що стирчав серед гір, ніби пухлина. В її очах не було ні жалю, ні люті.

— Це ще не кінець, — тихо сказала вона, але так, що її почули. — Хескелл мертвий, але система жива. Чипи досі працюють.

Вона обернулася до Дрейка та Брюса.

— Ми вже це робили в Евергреї. Тут буде те саме. Майже напевно.

Брюс повільно кивнув.

— Якщо ми їх не відключимо, то «ручні» так і залишаться рабами. Навіть без хазяїна.

— Значить, повертаємось до лабораторії, — сказав Дрейк, підводячись. — Зараз. Поки охорона дезорієнтована, поки роботами ніхто не командує.

Люди і мутанти зайнялися справами. Хтось уже спускався до Нори з мотузками. Дарвіна вантажили на ноші. Бій стих, але напруга нікуди не поділася. Хескелл був мертвий, але його спадщина все ще була жива. І її треба було добити.

Рішення ухвалили швидко і без зайвих слів. Поранених відправили до Олд-Холлоу — туди пішла половина команди, щоб захистити поселення та дітей. Інші розвернулися до лабораторії. Дрейк, Калі, їхні друзі, а також Реймонд, Брюс та Уна — вони залишилися тут, щоб закінчити.

Лабораторія зустріла їх тишею. Не напруженою — порожньою. Охорона зникла. Люди Хескелла розбіглися, як тільки стало зрозуміло, що платити їм більше ніхто не буде. Гроші тримали їх міцніше за будь-яку ідеологію. Усередині все виглядало ще гірше, ніж раніше. Порожні пости охорони. Згаслі екрани. Роботи стояли без руху, наче покинуті іграшки. Їм більше не наказували.

Калі сіла за головний комп’ютер. Пальці рухалися швидко, майже автоматично. Вона не злилася — злість залишилася там, на краю прірви. Тепер у ній була лише холодна зосередженість.

— Знайшла, — сказала вона за кілька хвилин. — Зараз деактивую.

Програма контролю була жахливою. Примітивною та жорстокою. Жодної «допомоги», ніякого лікування — лише придушення, команди, болючі імпульси, підпорядкування. Калі натиснула підтвердження. Екран блимнув. Системне повідомлення сповістило про відключення чипів.

— Все, — видихнула Ханна.

— Вони вільні, — тихо сказав Брюс.

Але разом із свободою прийшла й інша правда.

— Повернути людську подобу неможливо, — сказала Калі вже тихіше, переглядаючи інші файли, в марній надії знайти рішення. — Він це знав. Завжди знав.

Надія вмерла остаточно. Без істерик. Просто — клац і пусто. Калі почала завантажувати файли. Абсолютно все: дослідження, записи, експерименти, чернетки, провали, розрахунки. Не заради пам’яті — заради майбутнього. Для того, щоб ніхто більше не повторив експериментів Хескелла.

— Доктор Мейсон повинен це побачити, — сказала вона. — Нехай знає, де проходить грань, яку не можна переступати.

Коли вони вийшли з лабораторії, сонце вже здійнялося. Ранок був ясним, майже спокійним. Лабораторія залишилася позаду — мертва, порожня, позбавлена ​​влади.

Вони йшли в Олд-Холлоу мовчки. Втомлені. Побиті. Але живі.

Хескелл помер. Його плани зруйновані. А далі… далі світу треба було вчитися жити без ілюзій.