Розділ 35

Раптом лабораторію струснуло від глухого удару — десь зовні рвонув заряд. Потім ще один. Світло блимнуло, аварійні лампи спалахнули червоним і коридорами розійшлося виття сирени.

— Здається, за нами прийшли, — тихо сказала Калі.

Хескелл уже кричав у рацію, зриваючись з холодної ввічливості:

— Активувати протокол! Усіх мутантів — в атаку! Негайно!

І вони пішли. Ручні мутанти висипали з бокових коридорів — незграбні, з порожніми поглядами. Вони рухалися не як живі істоти, а як погано налаштовані машини. Люди і розумні мутанти, які увірвалися в лабораторію, змушені були відбиватися обережно — не вбивати, не калічити, лише стримувати, збивати з ніг. Це було жахливо: битися з тими, кого ти хотів урятувати. Крики. Поштовхи. Електрошокери. Хтось кликав на ім’я, намагаючись докричатися до тих, хто втратив волю. Хескелл задкував, притискаючи планшет до грудей, але Кай ударив його в плече, і той врізався в стіну. Рація випала з рук і з тріском розлетілася по підлозі.

— Все, — сказав Кай. — Твоя гра закінчилася, Хескелле.

Поки зовні і в центральних коридорах кипів бій, Калі рвонула всередину лабораторії. Вона бігла на адреналіні, з люттю, яка палила сильніше за біль у спині. Електронний замок на дверях дитячої камери чинив опір недовго — потім клацнув. Двері відчинилися.

— Макензі, Ріко, — тихо покликала Калі дівчаток.

Дівчата підвели голови. Секунду вони просто дивилися, не вірячи порятунку. Макензі підхопилася першою і кинулася вперед. Калі впіймала її на руки, притиснула до себе так міцно, як могла. Ріка підбігла слідом, вчепилася в куртку Калі, схлипуючи.

— Все, — швидко сказала Калі, опустивши Макензі на підлогу і присіла навпочіпки, щоб бути з дівчатками на одному рівні. — Ви тепер у безпеці. Чуєте? Все гаразд.

Макензі хоч і тремтіла від страху, але кивнула. Коли вони вийшли до головного коридору, Хескелл уже був скручений. Його тягли за руки, майже не церемонячись. Він кричав, що вони нічого не розуміють, що він рятував людство, що без нього світ приречений. Його слова тонули в шумі бою та люті.

Двері лабораторії відчинилися. Хескелла витягли надвір, під сіре ранкове небо. Люди та мутанти стікалися з усіх боків — поранені, злі, налякані. Коли вони побачили його, шум поступово стих.

— Ось він, — голосно промовив хтось.

— Ось той, хто хотів зробити з нас рабів.

— Ось той, хто забирав дітей.

Хескелл стояв серед них, жалюгідний і повалений. Просто людина. Маленька. Без своїх планів, чипів та безсмертя.

Макайла пригорнула Макензі до себе. Ріка вчепилася в руку бабусі Віллоу, яка теж сюди прийшла. Калі стояла поряд, відчуваючи, як усередині нарешті відпускає — не до кінця, але достатньо, щоб дихати. Божевільний, який хотів поневолити їх усіх, був спійманий.

І в цей момент з воріт лабораторії вийшли Нора та Дарвін. За їхніми спинами рухалися кілька роботів і кілька охоронців — розгублені, вони не розуміли, що робити далі. Вони зупинилися, коли побачили Хескелла на колінах, у бруді, із заломленими руками. Обличчя Нори смикнулося. Потім вона закричала — різко, надсадно, так, ніби хотіла перекричати весь шум і страх разом.

— Він може повернути нам людську подобу! — її голос тремтів, але в ньому була відчайдушна впевненість. — Хескелл знає, як це зробити! Він хотів допомогти! Він може врятувати нас! Зупиніться!

У натовпі щось змінилося. Декілька мутантів перезирнулися. Хтось опустив зброю. Думка була надто спокусливою. Повернути втрачену зовнішність. Повернути минуле. Перестати бути ізгоями. Надія — небезпечна штука. Вона легко заманює у пастку.

— Це брехня, — голос Калі пролунав різко і чітко. Вона зробила крок уперед, не ховаючись за спини. Очі горіли холодно та зло. — Хескелл не може повернути вам людської подоби. Нікому, — твердо сказала вона. — Ми бачили його записи. Його дослідження. Він не лікував мутантів, він вивчав їх. Він вивчав дітей. Їхній мозок. Їхню ДНК.

Нора сіпнулася.

— Ти брешеш! — заперечила вона.

— Ні, — Калі навіть не підвищила голос. — Він шукав не ліки. Він шукав безсмертя. Для себе. Він хотів витягти з мутантів ген безсмертя. Використати вас. Використати дітей. Використати всіх, — вона вказала на Хескелла. — Йому начхати, хто ви — люди чи мутанти. Йому потрібні піддослідні. А потім — вічне життя. З ручними мутантами. З чипами. З контролем. Це не спасіння. Це рабство.

У натовпі знову почувся галас — уже інший. Важкий. Злий. Дарвін ступив уперед, стиснувши кулаки.

— Ти нічого не розумієш! — вигукнув він. — Без нього ми назавжди залишимося такими!

— А з ним ви перестанете бути собою, — глухо сказав Брюс. — Я бачив, на що він перетворює нас.

Хескелл сіпнувся, спробував усміхнутися — жалюгідно, криво.

— Вони бояться, — пробурмотів він. — Я єдиний, хто дає шанс…

— Ти давав ланцюги, — обірвав його Дрейк.

Кілька мутантів зробили крок назад від Нори і Дарвіна. Хтось із ненавистю. Хтось із болем. Надія розсипалася, залишаючи по собі порожнечу та лють. Нора це зрозуміла першою. В її очах промайнув страх. Надто пізно. Натовп більше не слухав обіцянок. Вона бачила дітей. Бачила лабораторію. Бачила правду. І надія, якою Нора намагалася прикрити зраду, повністю згаснула, залишивши лише присмак пітьми.