Розділ 31

Свідомість поверталася рваними шматками. Спочатку — холод. Потім — тверда підлога. Потім — шум у голові, такий сильний, що здавалося, череп ось-ось трісне. Кай першим розплющив очі й відразу ж зашипів крізь зуби. Голова боліла так, ніби по ній пройшлися кувалдою. Він обережно підвівся і одразу пошкодував про це.

— Трясця… — видихнув він.

Калі прийшла до тями слідом. Спробувала повернутися — і різкий біль обпалив спину. Вона завмерла, перечекала, поки біль уляжеться, і тільки потім повільно сіла, притулившись до стіни.

Кімната була крихітною. Брудні стіни, низька стеля, тьмяна лампа. Вікон не було. Лише двері з електронним замком. Макайла сиділа неподалік, уже при тямі, стиснувши зуби і потираючи зап’ястя. Брюс лежав біля стіни, важко дихаючи, але живий. Це було найголовніше.

— Усі живі? — тихо уточнила Калі.

— Поки що так, — хрипко відповіла Макайла. — І це вже непогано.

Калі перевела погляд на двері. І одразу ж забула про біль. Вона підповзла ближче, уважно вивчаючи замок: панель, індикатори, ледь помітний зазор. Очі працювали швидко, чіпко. Кай помітив це і криво посміхнувся:

— Скажи чесно, ти зможеш його зламати?

Калі навіть не обернулася.

— Зможу, — відповіла вона спокійно. — Але не одразу.

Кай кивнув, скривившись від болю.

— Скільки тобі знадобиться часу?

— Як завжди, — сказала вона. — І краще це робити вночі. Тоді охорони менше, патрулі рідші. Шансів втекти звідси буде більше.

Макайла коротко видихнула:

— Отже, сидимо та чекаємо?

— Отже, приходимо до тями, — кивнула Калі. — Зараз ми вичавлені, як лимон. Одна помилка — і нам кінець.

Брюс повільно підняв голову.

— Розумно, — глухо сказав він. — Не подобається мені це… але розумно.

Кай сперся потилицею на прохолодну стіну і заплющив очі, дозволяючи болю хоч трохи відступити. Вони були у клітці. У лігві Хескелла. Але навіть тут Калі вже бачила шлях назовні. Потрібен був лише час.

Відпочити їм не дали. Минуло не більше півгодини, коли у дверях клацнув механізм. Маленьке оглядове віконце з металевим скреготом від’їхало убік. У отворі з’явилося обличчя, яке Калі впізнала відразу — вона пам’ятала його надто добре, щоб сплутати.

Лаймен Хескелл.

Спокійний, майже доброзичливий. Саме це було наймерзеннішим.

— Отямилися, — промовив він м’яко, ніби перевіряв пацієнтів, а не полонених. — Чудово.

Кай ледве підняв голову. Макайла одразу встала між Хескеллом та рештою, наче могла затулити їх своїм тілом від погляду Хескелла. Брюс глухо загарчав, не підводячись з підлоги. Калі підійшла до Макайли.

— У мене до вас пропозиція, — продовжив Хескелл. — Взаємовигідна. Я люблю такі.

Калі мовчала, дивлячись прямо на нього. В очах — ні страху, ні благання.

— Люди, — він кивнув на Калі з Каєм, — ви приводите мені більше мутантів, — сказав він, ніби обговорював постачання палива. — А я вас не чіпаю. Чи не чипірую. Не покращую. Ви залишитеся тими, хто є.

Кай криво посміхнувся:

— Яка щедра пропозиція!

Хескелл перевів погляд на Макайлу та Брюса.

— А з вас інше, — додав він майже недбало. — Мені потрібні діти. Ще. Якщо приведете — вас теж не чіпатимуть.

У кімнаті стало холодно. Слова Хескелла ніби витягли тепло з повітря.

— Ти хворий, — сказала Макайла тихо, але виразно.

— Ми тебе вб’ємо раніше, — прогарчав Брюс, — чим віддамо дітей.

Хескелл зітхнув з легким розчаруванням.

— Я так і думав, — сказав він. — Тож вирішив бути чесним.

Він відійшов і у віконце кинули пляшки з водою і кілька консервних банок. Вони глухо вдарилися об підлогу і покотилися до стіни.

— Це на сьогодні, — продовжив він, підходячи знову. — Якщо до ранку ви не передумаєте, їжі більше не буде.

Він усміхнувся. Спокійно. Впевнено.

— А потім ви відправитесь на експерименти. Кожен — за призначенням.

Віконце зачинилося. Механізм клацнув зі звуком, від якого у Кая неприємно смикнуло у скронях. Кілька секунд ніхто не говорив жодного слова. Макайла повільно опустилася на підлогу, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки. Брюс важко дихав, дивлячись на двері, наче міг пропалити їх поглядом. Калі, ігноруючи біль у спині, підійшла до замку.

— Отже, ніч, — тихо сказала вона. — У нас менше часу, ніж я гадала.

Кай кивнув і скривився, але в його очах з’явилася злість — жива, гостра.

— Тоді без помилок.

Хескелл думав, що загнав їх у кут. Але він схибив. Вони вже почали шукати вихід.