У будинок Колліна всі повернулися вже на нервах. Двері зачинили, засув став на місце з глухим клацанням. Тісний простір знову зібрав усе в один вузол — злість, страх, втому, все впереміш. За стінами Олд-Холлоу гудів, як вулик, у який тицьнули палицею. Брюс не став зволікати.
— Я їм не вірю, — сказав він одразу, глухо, майже гарчачи. — Ні Норі, ні Дарвіну. Вони завжди були якимись підозрілими, скільки їх пам’ятаю.
Макайла мовчки кивнула. Конрад сперся долонями об стіл, похмуро дивлячись униз.
— Вони ніколи не підтримували людей, — продовжив Брюс. — Жодного разу. Я знаю їх давно. Коли було важко — вони мовчали. Завжди самі по собі. А тут і мутантам допомагають, і з нами в конфлікт не вступають. Дивно це.
Від його слів у кімнаті стало важче дихати.
— Я розумію, — спокійно відповів Дрейк. — І це мені теж не подобається.
Калі підняла погляд від столу:
— Але ж вибору у нас немає.
Брюс різко глянув на неї, не приховуючи свого невдоволення. Але Калі це не збентежило.
— Якщо ми не будемо співпрацювати, — продовжила вона рівно, — ми зіткнемося з мутантами біля лабораторії. Нічого хорошого із цього не вийде.
Зак тихо видихнув, Нік спохмурнів, Сільвія стиснула губи. Ніхто не сперечався.
— Вони зараз єдині, кого слухають мутанти, — додав Дрейк. — І це факт. Посередники нам потрібні, подобається це чи ні.
Макайла повільно провела рукою по обличчю.
— Мені це теж не до вподоби, — сказала вона. — Але… Нора змогла зупинити натовп. Дарвін — теж. Це щось та й означає.
Конрад скривився:
— Або вони просто вирішили пограти з нами.
Брюс довго мовчав. Дуже довго. Потім шумно видихнув і опустився на стілець.
— Гаразд, — сказав він нарешті. — Я згоден.
Усі повернулися до нього.
— Але, — він підняв палець, — обережно. Без сліпої довіри. Жодного кроку без перевірки. Жодного зайвого слова. Вони — не друзі. Вони — тимчасові союзники.
— Із цим ніхто не сперечається, — кивнув Дрейк.
Калі коротко усміхнулася Брюсові — без радості, але з повагою. Рішення було ухвалено. Перед тим, як іти знову на лабораторію, вони поїли. У тиші. Ніхто не відчував смаку — просто закидали їжу, як паливо перед довгим забігом. У будинку Колліна стояла важка, гнітюча тиша. Рішення було прийнято, назад дороги не залишилося, але легше від цього не ставало.
До лабораторії вони рушили великим натовпом. Люди та мутанти йшли разом, нерівною, напруженою масою. Хтось тримався ближче до гір, хтось до дороги. Обличчя похмурі, погляди гострі. Ні розмов, ні суперечок — тільки кроки та шурхіт каміння під ногами.
Саме це було помилкою. Неуважність. Відсутність згуртованості. На них уже чекали. Перший постріл розірвав повітря із сухим тріском. Потім другий. Потім одразу декілька. З гір посипалися спалахи, що засліплювали, розрізали повітря навколо. Люди вийшли з укриттів майже одночасно — ніби чекали саме на цей момент. Люди Хескелла били точно, без метушні, ніби за розміченою заздалегідь схемою.
— В укриття! — крикнув хтось, але було пізно.
Макайла встигла лише розвернутися. Калі відчула удар по спині — болісний, грубий. Ноги підкосилися. Кай вилаявся, намагаючись підняти її, але його самого збили з ніг електрошокером. Брюс рвонув уперед, закриваючи їх собою, і відразу кілька розрядів одночасно вдарили в нього. Він звалився на коліна, глухо загарчав.
— Назад! — закричав Дрейк. — Відступаємо!
Макайла ще намагалася вирватися, вдарити, дотягнутися, але на неї навалилися одразу двоє. Холодні фіксатори зімкнулися на руках. Калі бачила лише уривки: обличчя в шоломах, різкі рухи, тінь Брюса, якого тягли силою. Кай смикнувся востаннє, відчайдушно опираючись — і його вдарили по голові.
Решті довелося відступити. Це було найважче — розвертатися, чуючи крики, бачачи, як своїх забирають до лабораторії. Але вибору не було. Залишилися б — і їх знищили б усіх.
В Олд-Холлоу вони повернулися розбитими. Без Калі, Кая, Макайли та Брюса. Місто зустріло їх тривожним гулом — надто багато очей, надто багато запитань. Хтось зрозумів усе одразу. Хтось ще сподівався.
Дрейк мовчки сперся об стіну будинку Колліна і заплющив очі. Хескелл зробив свій хід. І він був страшенно вдалим.