Розділ 29

Зак, Нік, Сільвія і Ханна дісталися Олд-Холлоу вже затемно. Їх провели тим самим шляхом: гори, холодний вітер, печера з низькою стелею та слизьким камінням. Коли вони вийшли до будинку Колліна, ніч уже щільно лягла на місто, приховуючи вулиці та чужі погляди.

— Гаразд, — сказав Нік, коли двері за ними зачинилися. — Отже, висуваємось уранці.

Ніхто з ним не сперечався. Усі надто втомилися. Занадто багато бачили за сьогодні.

Вранці вони вийшли усією командою. Дорога до лабораторії тяглася сірою стрічкою поміж каміння. Холод був уже звичним, але напруга висіла в повітрі, наче перед грозою. Саме там вони й зіткнулися. З боку Олд-Холлоу до дороги вийшла група мутантів. Багато. Злих. Рішучих.

— Ми йдемо самі, — сказав хтось із них. — Сьогодні. Зараз.

Макайла зробила крок уперед, щоб поговорити з ними.

— Якщо ви підете зараз, то нікого не врятуєте, — жорстко сказала вона. — Ви просто знищите все. І всіх.

— А може, саме це й потрібно?! — огризнувся інший мутант. — Годі чекати!

Голоси почали накладатися один на одного. Напруга зростала, готова вибухнути, немов бомба.

— Лабораторія нашпигована роботами та охороною, — втрутився Дрейк. — І там ваші мутанти. Якщо ви атакуєте лабораторію, вони першими загинуть.

— Ви хочете зробити це тихо, — посміхнувся хтось. — По-людськи.

Калі стиснула долоні в кулаки, але голос у неї був рівний:

— Ми хочемо зробити це так, щоб витягти живих. А не красиво померти.

Конрад підтримав її, ставши поряд:

— Ми бачили Рівера. Дерека. Їх використовують як щити. Ви готові вбити своїх?

Слова вдарили боляче. На мить стало тихіше. І тут уперед вийшли двоє.

— Досить, — сказала Нора, повернувшись до мутантів.

Дарвін став поруч з нею, пліч-о-пліч.

— Вони мають рацію, — несподівано додав він. — Якщо ви підірвете лабораторію, імпланти можуть спрацювати. Або обрушиться половина гори. Ви взагалі розумієте, що це означає?

Натовп загомонів, реагуючи на слова Дарвіна.

— Ми теж хочемо її знищити, — сказала Нора. — Але ж не так. Не наосліп. Нам потрібен спільний план. Люди вони чи ні — зараз це не головне.

Дарвін кивнув:

— Або ми зробимо це разом. Або втратимо всіх.

Тиша накрила дорогу. Вперше за довгий час мутанти Олд-Холлоу не кричали. Вони слухали. І це було небезпечніше за будь-який вибух.

— Не імпланти, — глухо сказала Макайла, коли галас знову почав здійматися. — Чипи. Хескелл вживлює чипи.

— Маленькі, — додав Дрейк. — В мозок. Вони не просто керують, вони переписують реакції.

Дарвін вилаявся крізь зуби. Нора повільно кивнула, зблідла.

— Тоді вибух — взагалі божевілля, — сказала вона. — Чипи можуть спрацювати як тригер. Ми не знаємо, що вони роблять у критичний момент.

Суперечка затихла так само різко, як і почалася. Ніхто більше не рвався вперед. Рішення виявилося важким, але його ухвалили.

— Повертаємось до Олд-Холлоу, — сказав Дрейк. — Всі. Нам потрібен один план, не два.

Мутанти знехотя, але погодилися. Люди також. Вони розвернулися й пішли назад — повільно, напружено, наче кожен крок давався через силу. Ворота Олд-Холлоу швидко з’явилися попереду. І тільки-но вони пройшли крізь них, як спокій розвіявся. До них підбігли кілька жінок-мутантів — розпатлані, бліді, з жахливими очима. Одна з них схопила Макайлу за рукав, її пальці тремтіли.

— Їх забрали… — плутано заговорила вона. — Вночі. Ми прокинулися — а в будинку все перевернуто. Двері вибиті.

— Дітей, — прошепотіла друга. — Моїх. І не лише моїх…

Слова падали одне за одним, як каміння. Усі завмерли, здивовані почутим.

— Навіщо йому діти? — вирвалося в Карлі. — Вони ж не бійці.

Відповіді не було. Макайла повільно випросталась. В її очах більше не було злості — там з’явився страх. Справжній, холодний.

— Хескелл ніколи нічого не робить просто так, — сказала вона тихо. — Якщо він бере дітей… отже, задумав щось справді жахливе.

Мутанти довкола почали шепотітися. Паніка швидко розповзалася, мов дим. Хтось плакав. Хтось стискав кулаки так, ніби ладен був кинутися куди завгодно — аби не стояти на місці. Дрейк подивився на обличчя довкола і зрозумів: часу більше нема. Потрібно діяти швидко.