Розділ 26

Вранці Брюс чекав їх біля воріт ще до світанку. Цього разу група була трохи більшою: Дрейк, Калі, Аарон, Кай і Карлі. Інші залишилися у Феллон-Кріку, тримали зв’язок по рації і обіцяли не лізти, доки не покличуть.

— Ідемо таємним шляхом, — коротко сказав Брюс.

Він повів їх убік від Феллон-Кріка, не тією стежкою, що показала Талулла. Стежка обходила Олд-Холлоу збоку, петляла між гір, відводячи все далі від знайомого маршруту.

— Ми йдемо до північного входу, — пояснив Брюс, не обертаючись. — Там поряд є лаз. Старий. Його знають не всі. І нехай так і лишається.

Кай вже відкрив рота, явно збираючись видати щось дотепне, але, зустрівши погляд Брюса, передумав. Світ явно не був готовий до його жартів сьогодні.

Вони майже обійшли поселення, коли попереду промайнули силуети. Спершу Калі подумала, що це патруль, і серце впало кудись униз. Але за кілька секунд стало ясно — це не дорослі. Компанія підлітків-мутантів. П’ятеро. Років сімнадцяти-вісімнадати. Сміялися, штовхалися, хтось підкидав каміння на дорозі, ніби довкола не було ні лабораторії Хескелла, ні полювання на мутантів, ні всієї цієї чортової реальності.

— Ви це бачите? — прошепотів Аарон.

— На жаль, так, — пробурмотіла Калі.

Кай насупився:

— Вони що зовсім без мізків? Тут небезпечно.

Підлітки також їх помітили. Сміх різко стих. Один із них — худий, зі світлим кучерявим волоссям і надто живими очима — зробив крок вперед.

— А ви хто такі? — спитав він насторожено. — І що тут забули? Людям тут не місце. Навіть, — він глянув на Брюса, — у компанії мутантів.

Брюс вилаявся крізь зуби.

— Трясця.

Калі вийшла трохи вперед, намагаючись виглядати якнайменш загрозливо.

— Ми не вороги. Але вам тут небезпечно бути. Якщо вас помітять люди Хескелла…

— Ми знаємо, — перебила її дівчина з таким же світлим і кучерявим волоссям. — Думаєте, ми ідіоти? Ми обережні.

Один із хлопців посміхнувся:

— У поселенні нас тримають під замком, як дітей. А ми вже не діти. Дістало.

Брюс глянув на них важким поглядом.

— Саме тому, що ви не діти, ви маєте розуміти ризик. Хескелл забирає мутантів. Вже забрав. Бажаєте бути наступними?

Підлітки переглянулись. У їхніх поглядах майнула не тільки впертість, а й страх — ретельно прихований, злий.

— Ми просто… — почав хтось, але замовк.

Калі раптом зрозуміла: вони гуляли тут не з дурості. А зі злості, із тісноти, з бажання хоч щось вирішувати самим у світі, де за них вирішували надто давно.

Коли до компанії підійшла ще одна дівчина, яка кудись відходила, Калі раптом застигла, придивившись до її обличчя, і серце неприємно тьохнуло.

— Морін?..

Рудоволоса, кучерява дівчина сіпнулася і різко обернулася. Впізнала. По обличчю пробігла суміш здивування та явного невдоволення.

— Ти?.. — Морін примружилася, її погляд метнувся від Калі до Дрейка. — Трясця. Ви що тут робите знову? Адже вас прогнали.

Калі зробила крок ближче, понизивши голос:

— Ми хочемо допомогти. Нам потрібно потрапити до Олд-Холлоу. Не для бійки. Не проти мутантів.

— Там зараз складна обстановка для вас, — Морін скривилася. — Дуже. Після Рівера люди для багатьох — вороги за замовчуванням.

— Знаю, — чесно сказала Калі. — Але якщо ми нічого не зробимо, Хескелл продовжить викрадати мутантів.

З хвилину підлітки мовчали, а потім один з хлопців — той самий світловолосий, кучерявий — зробив крок уперед.

— Я Майлз, — представився він. — Думаю, треба допомогти вам пройти до поселення.

Морін різко обернулася до нього:

— Майлзе, ти збожеволів?

— Ні, — спокійно відповів він. — Ці люди вже були у лабораторії. Вони знають, що роблять.

Він глянув на Дрейка, потім на Калі, оцінювально, без ворожості.

— Давайте знайомитись, — продовжив Майлз. — Роксі, моя сестра.

Світловолоса і така ж кучерява, як він, дівчина кивнула, притискаючись до темноволосого хлопця поряд.

— А це Томмі, — додала вона. — Мій хлопець.

Той буркнув щось на кшталт привітання.

— А це Коллін, — Майлз вказав на хлопця з каштановим волоссям, який до цього мовчки розглядав людей надто уважним поглядом.

Коллін трохи нахилив голову, наче приміряючи їх до якоїсь внутрішньої шкали. Дрейк теж представив свою команду і вони продовжили.

— І як ви збираєтесь лізти в Олд-Холлоу? — запитав Майлз. — Напролом?

— Через північний лаз, — відповів Брюс.

— Погана ідея, — Майлз скривився. — Там зараз постійно хтось вештається. Вас помітять.

Коллін нарешті заговорив:

— Є інший шлях. Наш.

Усі повернулися до нього.

— Таємний лаз, — продовжив він. — Старий. Про нього знаємо лише ми. Якщо проведемо ним, ніхто не побачить.

Підлітки переглянулись. Видно було, що рішення дається їм нелегко. Вони відійшли убік, зашепотілися, активно жестикулюючи. Кай тихо пробурмотів:

— Люблю, коли мою долю вирішують на підлітковій раді. Прямо ностальгія.

Хвилин за п’ять вони повернулися. Морін подивилася прямо на Калі.

— Відповідай чесно, Калі. Ви не нашкодите мутантам? І про лаз — нікому. Ані слова.

— Клянуся, — Калі не відвела погляд. — Ми тут, щоб зупинити Хескелла. І все.

— Тоді йдемо, — Коллін кивнув.

Підлітки повели їх униз, туди, де гори здавались просто купами каменю. Між валунами ховався вузький прохід, майже непомітний, якщо не знати, куди дивитися. Невелика печера, заросла чагарником.

— Ласкаво просимо, — тихо сказав Майлз. — Таємний вхід до Олд-Холлоу.

Калі на мить затримала погляд на Морін. Та виглядала напруженою, але рішучою. То був ризик. Але іншого шляху вони не мали.