Розділ 18

Вранці після сніданку бабуся Віллоу зібрала всіх на головній площі Олд-Холлоу. Її онуки обійшли будинки, запрошуючи мутантів на нараду. Вони знали, що бабуся Віллоу ніколи просто так не скликає зібрання, тому відклали всі справи та прийшли на площу. Коли бабуся Віллоу вийшла вперед, площа вже була заповнена. Старенька стояла прямо і говорила голосно, чітко, без зайвих емоцій — так, як кажуть ті, хто звик, що їх слухають. Вона розповіла мутантам про лабораторію за горами. Про те, що там знову з’явилася активність. Про озброєну охорону, турелі і контрольованих мутантів. Про божевільного вченого Лаймена Хескелла, який проводить жахливі експерименти. А потім сказала головне — що серед мутантів, захоплених Хескеллом, був Дерек. Один із їхніх жителів.

Площею миттю прокотився гомін.

Майже одразу інші мутанти почали виходити вперед. Одна жінка сказала, що її брат не повернувся з полювання три дні тому. Літній мутант із запалими очима глухо промовив ім’я племінника, який теж зник. Хтось пригадав сусіда. Хтось друзів.

Коли розмови стихли, всі зрозуміли: зниклих було не більше десяти. Але й цього вистачало з головою. Це вже була не випадковість. Не збіг. То була система. Мутантів викрадали. І робив це Хескелл.

— Він забирає наших, — бабуся Віллоу знову заговорила, піднятою рукою закликаючи всіх до мовчання. — Для своїх огидних експериментів. І перетворює розумних мутантів на своїх ручних звірят! Він імплантує їм чипи для контролю!

На площі стало тихо. Мутанти стискали кулаки, переглядалися, хтось відвертався, щоб приховати страх. Дрейк і Калі стояли збоку, не втручаючись. Їх бачили. Про них знали. І зараз на них теж дивилися — з недовірою, з надією, роздратуванням.

— Ми не підемо туди натовпом, — продовжила бабуся Віллоу. — І ми не робитимемо дурниць. Але й сидіти склавши руки не станемо. Сьогодні ми вирішимо, що робити далі. Разом.

Вона замовкла, даючи всім переварити почуте. Це вже була не просто тривога. Це була точка, після якої Олд-Холлоу не міг вдавати, що нічого не відбувається. Площею відразу ж пройшла чергова хвиля шуму. Не обурення — саме суперечки. Тяжкі, злі, нервові.

— Потрібно закрити поселення! — вигукнув хтось із задніх рядів. — Нікого не пускати і нікуди не виходити!

— І сидіти, поки нас по одному тягають?! — огризнувся інший у відповідь. — Дерек був сильний, озброєний. Це його не врятувало!

— А якщо це провокація? — втрутився інший голос. — Може, він узагалі сам пішов!

— Сам?! — гаркнула жінка. — А мій брат теж сам пішов? І сусід? І решта?!

Хтось пропонував зібрати загін та вдарити першими. Хтось — навпаки, глибше піти в гори і покинути Олд-Холлоу. Декілька мутантів вимагали негайно підірвати дорогу до лабораторії, щоб уламками гір перегородити прохід до поселення.

Бабуся Віллоу слухала, не перебиваючи. Лише мовчки дивилася на обличчя мутантів — злі, налякані, розгублені. Вона чекала, поки вони обговорять, трохи заспокояться і тоді вже почнуть висувати розумні ідеї.

Але тут на площі з’явилися двоє, змусивши Дрейка та Калі здригнутися. Мутанти. Здавалося б, що дивного в мутантах серед їхнього ж поселення? Ось тільки ці двоє були не з Олд-Холлоу. Вони прийшли із Феллон-Кріка. І вони були тими, від кого Уна з Талуллою рекомендували триматися подалі.