Розділ 8

Дрейк з Калі залишили друзів у таверні, де ті з задоволенням відправилися відпочивати після ситного сніданку, і попрямували назад до будинку Реймонда. Дорогою вони мовчали, кожен занурений у свої думки. Коли вони увійшли до будинку, Реймонд сів за стіл і почав гортати якісь записи, але Калі відразу підійшла до нього, спершись на край столу.

— Тату, можна питання? — почала вона, схрестивши руки на грудях.

Реймонд глянув на неї поверх аркушів паперу.

— Звісно.

— Що в тебе з Уною?

Він застиг на секунду, але потім одразу ж відмахнувся:

— Нічого, Калі. Вона просто дружелюбна жінка, от і все.

— Тату, ну ти серйозно? — Калі звузила очі. — Я не сліпа. Вона явно виявляє до тебе інтерес. І тобі вона теж не байдужа.

Реймонд, не дивлячись на дочку, продовжив перебирати папери, але його рухи стали трохи різкішими.

— Уна хороша жінка, так. Вона кумедна, розумна, але вона мутант. І… — він на мить замовк, — я все ще сумую за своєю дружиною.

Калі зітхнула, присіла навпроти і, дивлячись прямо на батька, сказала:

— Я розумію. Але, знаєш, я теж довго не могла дозволити собі бути щасливою з Дрейком. Мені здавалося, що після колишніх невдач я більше ніколи не зможу комусь довіритися чи когось покохати. Але це не життя, тату. Потрібно йти далі, а не чіплятись за те, що вже ніколи не повернеться.

Реймонд нарешті підняв очі. В них читався смуток, але і вдячність за підтримку теж була.

— Ти маєш рацію, Калі. Але це непросто. Я не впевнений, що готовий до нового етапу.

Калі м’яко усміхнулася:

— Ніхто ніколи не буває цілком готовим. Але якщо ти дозволиш собі хоч трохи щастя, це того варте.

Реймонд задумливо кивнув, а потім знову повернувся до своїх паперів.

— Дякую, Калі. Я подумаю про це.

Вона зрозуміла, що більшого від нього зараз не добитися, але знала, що її слова не пропали даремно.

— Я можу приготувати обід, — запропонувала Калі, бажаючи змінити тему. — Обіцяю, буде смачно. Ти тільки скажи, що в тебе є.

Реймонд задумався, потім, підводячись з місця, попрямував до комори.

— Є трохи продуктів. Можеш зробити щось просте. Овочі, трохи м’яса, гриби, які Коннор зібрав вранці, там ще кілька банок консервів є. Бери все, що знайдеш.

Калі кивнула і почала витягувати потрібні інгредієнти. Поки вона готувала, вирішила розпитати батька про Сару. Вона пам’ятала, що Коннор просив її не ставити батькові надто багато запитань про покійну дружину, але їй хотілося допомогти батькові подолати його біль.

— Тату, — почала Калі, неквапливо нарізуючи овочі, — я розумію, що тобі боляче говорити про свою дружину, але я думаю, що тобі стане легше, якщо ти хоч трохи виговоришся. Коннору всього не скажеш, а я вже доросла, тож зі мною можна поговорити про все.

Реймонд не поспішав відповідати, але потім, ніби вирішивши, що настав час, заговорив.

— Сара була не просто моєю дружиною, вона була для мене всім, — сказав він, його голос здригнувся. — У Сари було погане здоров’я, так. Вона часто хворіла, але, незважаючи на це, була неймовірно сильною. Милою. Веселою. Ти не повірила б, як вона могла мене розвеселити, навіть коли я був у поганому настрої. Вона ніколи не сумувала, завжди вірила, що все налагодиться. Іноді мені здається, що я мав її більше захищати від хвороб. Але вона завжди казала, що головне — це не втрачати надії, незважаючи ні на що.

Калі продовжувала готувати, але її думки були зосереджені на батькові, а її серце стиснулося від болю. Вона розуміла, як важко йому говорити про Сару і була вдячна йому за таку відвертість.

— Я часто згадую її. Бачу в Коннорі, у тому, як він сміється. Жаль, що ти її не знала. Думаю, ви потоваришували б.

Реймонд тихо зітхнув.

— І мені жаль. Але таке життя.

Калі продовжувала готувати, але на душі у неї полегшало. Розмова з батьком, хоч і болісна, допомогла йому випустити хоча б частину того тягаря, який він носив у собі. Але все ж таки вона не могла не згадати знову про Уну. Калі хотілося підштовхнути батька до дій.

— Тату, знаєш, що я думаю? Тобі варто більше спілкуватися з Уною. Так, вона мутант, і хоч я ніколи не зустрічала раніше розумних мутантів, але, знаєш, тепер, коли я з нею познайомилася, я не бачу, щоб вона сильно відрізнялася від нас. Крім зовнішності, звісно. Уна весела, життєрадісна, і, якщо чесно, мені здається, що вона може стати тією, хто зцілить твій біль по Сарі.

Реймонд замислився, потім похитав головою.

— Можливо, ти маєш рацію, — сказав він, його голос звучав трохи приглушено. — Уна справді хороша жінка, і я відчуваю її щиру прихильність. Але мені все ще потрібен час, Калі. Це не так просто, як здається.

Калі зітхнула і підійшла ближче до батька, обережно торкнулася його руки на знак підтримки.

— Я розумію, але й ти повинен розуміти, що Уна має ціле життя попереду, а в тебе його, на жаль, набагато менше. Не треба уникати її, не варто забувати, що вона теж має право бути щасливою. Як і ти. Ти не можеш зволікати. Вона заслуговує на твою увагу, а ти — на те, щоб бути щасливим.

Реймонд помовчав, а потім відповів:

— Я знаю, що ти маєш рацію, — у його голосі відчувався сум. — Але одна з причин, чому я не можу з нею бути, це те, що колись я помру від старості, а Уна продовжить жити. Вона мутант і її життя, швидше за все, буде набагато довшим, ніж моє. Я не хочу завдавати їй болю, коли вона втратить мене. Вона заслуговує бути з тими, хто не покине її так швидко.

Калі завмерла, усвідомлюючи весь тягар його слів. Вона поклала руку батькові на плече.

— Тату, я розумію твою тривогу, але ти не можеш жити минулим і обмежувати себе через це. Ми всі смертні, але важливо, як ми живемо і що ми можемо зробити у цей період. Ти теж заслуговуєш на щастя, і Уна, можливо, та, з ким ти зможеш його знайти.

Реймонд похитав головою, ніби був не зовсім готовий до такого повороту подій.